Йоханна Спірі - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

врятував капелюшка, а під час вечері подавав Гайді знаки про це. Оповідка дев’ята
Господар спантеличений чутками

Після вищеописаних подій в домі Зеземанна кілька днів панувало велике пожвавлення та біганина сходами. Причиною стало повернення господаря. Себастян та Тінетта розвантажували всіляку всячину з карети, заносили все у дім. Кожного разу, повертаючись з подорожі, пан Зеземанн привозив додому безліч гарних речей.

Перше, що він зробив, повернувшись — одразу пішов у доччину кімнату, щоб привітатися з нею. Гайді також там була, бо в післяобідній час дівчатка завше були разом. Клара радісно й ніжно привіталася з татусем, бо дуже любила його, а пан Зеземанн так само вітав свою доню, бо любив її аніскілечки не менше. Після привітання він простягнув руку Гайді, яка причаїлася в куточку й дружелюбно промовив:

— Ага, наша маленька сестричко, підійди сюди привітаємось, давай руку. Оце правильно, а тепер розповідай, які ви тут із Кларою подруги? Сваритеся й ображаєтеся одна на одну, потім плачете й миритеся, стаєте хорошими подругами знову, а відтак усе спочатку. Чи не так?

— Та ні, Клара завжди добре до мене ставиться, — заперечила Гайді.

— А Гайді ніколи не свариться, — швиденько додала Клара.

— От це діло, це мені подобається, — відповів тато і встав. — Доцю, вибач мені, цілий день макової росини в роті не було, піду перехоплю чогось. А потім побачиш, скільки гарненького я тобі накупив!

Пан Зеземанн пішов у їдальню, де панна Роттенмаєр окидала прискіпливим оком сервіровку. Господар сів до столу, а управителька з виразом тяжкої зажури зайняла місце навпроти.

Господар здивувався:

— Панно Роттенмаєр, що це на вас найшло? Ви зустрічаєте мене з таким страшенно сумним виглядом? У чім справа? Он Кларуся яка веселенька!

— Пане Зеземанн, — почала та з гнітючою суворістю, — ви помиляєтесь, Клара теж збентежена. Власне кажучи, ми обоє — страшенно розчаровані.

— Що сталося, — запитав господар і неквапом ковтнув із келиха вина.

— Ми з вами, пане, вирішили взяти у дім дитину, яка б гралася з Кларою. Я знаю, що ви бажаєте своїй доньці лише хорошого, прагнете, щоб вона мала благородне виховання та оточення. Керуючись вашими помислами, я вирішила взяти маленьку швейцарку, сподіваючись бачити поруч із Кларою невинну та душевно чисту дитину, виховану у незайманих, далеких від спокус цивілізації горах, я ж бо багато читала про такий типаж. Дитина для ігор мала бути не заплямованою, так би мовити, грішною землею, бути кришталево чистою, як гірське повітря.

— Думаю, — зауважив пан Зеземанн, — навіть швейцарські діти мусять ходити, як ви дозволили собі сказати, по грішній землі. Інакше у них крила виросли б і ніг би не було.

— Ах, пане Зеземанн, ви ж бо прекрасно розумієте, що я мала на увазі, — незважаючи на шпильку, продовжувала управителька, — я маю на увазі тих, котрі живуть високо в горах і є ідеалом для всіх інших.

— Панно Роттенмаєр, для чого моїй Кларі ідеал під боком?

— Пане Зеземанн, мені не до жартів, я сприймаю питання виховання Клари набагато серйозніше, ніж ви собі думаєте. Я настільки розчарована, що ви собі уявити не можете, страшенно розчарована!

— Та в чому ж та біда? Так страшнючо, як на мене, дитина не виглядає, — спокійно зауважив господар.

— Вам треба знати лишень одне, пане Зеземанн, достатньо й цього, що за вашої відсутності це створіння навело у дім тварин та людей. Проте більше розповісти про це може пан Кандидат.

— Навело тварин у дім? Як вас зрозуміти?

— Це важко зрозуміти, пане, поведінка цієї істоти не піддається здоровому глуздові. У цієї істоти напади, під час яких вона несповна розуму.

Досі пан Зеземанн не дуже брав собі до голови балачки управительки, проте — порушення психічного стану? Божевілля подруги, без сумніву, може дуже нашкодити його доньці. Господар пильно глянув, ніби хотів переконатися, чи в неї самої все гаразд з головою. В цю мить відчинилися двері й до кімнати зайшов учитель.

— А ось і пан Кандидат! Ось хто нам все пояснить, — вигукнув пан Зеземанн, — заходьте, заходьте, пане вчителю. — Пан Зеземанн простягнув руку назустріч. — Сідайте ось тут, коло мене. Пан Кандидат вип’є зі мною філіжанку кави, панно Роттенмаєр. Не соромтеся, пане вчителю, сідайте ближче та розкажіть про дитину, яку ми взяли для моєї Клари. Ви ж її вчите. Що то за історія з тваринами в домі, та й узагалі: вона — нормальна?

Пан Вчитель спершу висловив радість стосовно щасливого повернення хазяїна дому, привітався з ним люб’язно, проте Зеземанн постійно повертав його до суті справи: чекав відповіді на свої питання. Отож пан Кандидат розпочав:

— Перш ніж говорити про цю молоду особу, про цю дівчинку, яку ви взяли у свій дім, я хотів би звернути вашу увагу, шановний, що з одного боку присутній недостатній розвиток, який має місце внаслідок занедбаності виховання, що і викликало дещо запізніле навчання. А також, на противагу всіх хорошим сторонам, відірваність від реального життя, тобто проживання у горах, яке, зрештою, більшою чи меншою мірою аж ніяк не вирішальне, якщо таке перебування у глушині не занадто довге, можна сказати, що дитина має, без сумніву, і хороші риси характеру…

— Мій любий пане Кандидате, — не витримав Зеземанн, — даруйте, але ви вже занадто стараєтеся. Скажіть мені: вас особисто дитина теж налякала, коли ото принесла у дім тварин? Висловіть свою думку стосовно її спілкування з моєю донькою.

— Якщо говорити особисто про мене, то в любому відношенні я не хотів би занадто близько перебувати коло неї,