Едвард Ваді Саїд - Орієнталізм

здобув із переліку, який там давався, в порядку побільшення труднощів, тих перешкод, на які має наштовхнутися на Сході будь-яка французька експедиційна армія.

Вчених (фр.).* Інститут Єгипту (фр.).***«Стан» (фр.).

Наполеон прямим текстом посилається на Вольнея у своїх спогадах про похід на Єгипет «Військові походи в Єгипет та в Сирію, 1798 — 1799 pp.» {111} («Campagnes d’Egypte et de Syrie, 1798 — 1799»), які він продиктував генералові Бертрану на острові Святої Гелени. Вольней, каже він, дотримувався думки, що на Сході існують три перешкоди для встановлення там французької гегемонії, а отже, французькій армії доведеться воювати там відразу з трьома супротивниками: проти Англії, проти Оттоманської Порти і ще з мусульманами — це буде для них третя війна, і найважча з усіх трьох 65. Оцінка Вольнея була водночас проникливою і неспростовною, отож Наполеон дійшов висновку, як дійшов би кожен, хто прочитав Вольнея, що його «Подорож» і «Міркування» були саме тими текстами, які мусить узяти до уваги кожен європеєць, що бажає перемогти на Сході. Іншими словами, праця Вольнея була ніби таким собі підручником, з якого кожен європеєць міг навчитися, як легше пережити той шок, що міг його вразити під час першої безпосередньої зустрічі зі Сходом. Прочитай мої книжки — таким, здається, був задум Вольнея — і ти не тільки не розгубишся при зустрічі зі Сходом, а й зумієш підкорити його собі. Наполеон сприйняв міркування Вольнея майже буквально, але у дивовижно витончений спосіб. Уже з першого моменту, коли Armée d’Egypte з’явилася на єгипетському обрії, було докладено всіх зусиль, аби переконати мусульман, що «nous sommes les vrais musulmans» *, як проголошувалося в прокламації Бонапарта від 2 липня 1798 p., адресованій жителям Александрії 66.

Армія Єгипту (фр.). Тобто французька армія вторгнення в Єгипет.* «Ми — справжні мусульмани» (фр.).

Маючи у своєму розпорядженні цілу команду орієнталістів (і сидячи на борту флаґманського корабля, який називався «Орієнт»), Наполеон використав вороже ставлення єгиптян до мамелюків та заклики до революційного запровадження рівних для всіх можливостей, щоб розпочати дивовижно великодушну та селективну війну проти ісламу. Що найбільше вразило першого арабського історика наполеонівської експедиції Абд аль-Рахмана аль-Джабарті, то це вміння Наполеона використати вчених для налагодження контактів із тубільцями, а ще той факт, який справила на нього можливість спостерігати за діями тогочасної європейської інтелектуальної еліти з такої близької відстані 67. Наполеон повсюди намагався довести, що він воює за іслам; усе, що він казав, {112} перекладалося на класичну арабську мову Корану, а командування французької армії постійно нагадувало своїм підлеглим про підвищену ісламську вразливість. (Порівняйте з цього погляду Наполеонову тактику в Єгипті з тактикою Requerimiento — ось що ми читаємо в документі (написаному іспанською мовою), який мав уголос зачитуватися індіанцям: «Ми заберемо вас і ваших жінок, і ваших дітей і перетворимо всіх на рабів, що їх продаватимемо й розпоряджатимемося ними так, як накажуть їхні Величності король і королева Іспанії, і ми все у вас заберемо і завдамо вам великої шкоди та лиха як своїм непокірним васалам», — і так далі, і таке інше 68. Коли для Наполеона стало очевидно, що війська у нього замало, аби силоміць накинути єгиптянам свою волю, він тоді спробував умовити місцевих імамів, кадіїв, муфтіїв та улемів тлумачити Коран на користь Grande Armée *.

Примусу (ісп.).* Великої армії (фр.). Так називали у Франції армію Наполеона.

З цією метою до його штабу було запрошено шістдесят улемів, які навчали в Азхарі, їм було віддано найвищі військові почесті, а потім Наполеон полестив їм, розповівши, як щиро він захоплюється ісламом та Магометом і як глибоко шанує Коран, який він начебто знав досконало. Це спрацювало, і незабаром населення Каїра, як здавалося, втратило свою недовіру до окупантів 69. Згодом Наполеон дав своєму заступникові Клеберу суворі інструкції, наказавши йому управляти Єгиптом після того, як він покине цю країну, через орієнталістів та релігійних ісламських лідерів, чию прихильність ці перші могли здобути; всяка інша політика була б надто дорогою і безглуздою 70. Гюґо вважав, що він добре передав тактовну славу Наполеонової орієнтальної експедиції у своєму вірші «Він»:

Над Нілом досі дух його витає,Вогнем його діянь Єгипет досі сяє,Відбувся там його імперський злет.Звитяжцем завжди він в уяві людській буде,Він чудеса творив і сам був дивним чудом,Всі шейхи йшли туди, де був його намет.Народ жахався блиску його зброї,В очах племен він тьмарив світ собою,Неначе західний Магомет 71. {113}

Такий тріумф міг бути підготовлений тільки перед військовою експедицією і, мабуть, тільки людиною, яка не мала попереднього досвіду спілкування зі Сходом, окрім того, який вона набула, читаючи книжки та розмовляючи з ученими. Думка про те, щоб узяти із собою цілу академію, великою мірою є одним із аспектів такого текстуального ставлення до Сходу. І це ставлення, у свою чергу, було підперте спеціальними революційними декретами (особливо слід відзначити один, від 10 жерміналя 111 року — тобто 30 березня 1793 р. — про відкриття école publique в Національній бібліотеці для вивчення арабської, турецької та перської мов) 72, метою яких було суто раціоналістичне прагнення розвіяти таємницю та інституціоналізувати навіть найприхованіше знання. Так, чимало з Наполеонових орієнталістських перекладачів були учнями Сильвестра де Сасі, який, починаючи з червня 1796 p., був першим і єдиним викладачем арабської в Державній школі східних мов. Згодом Сасі став учителем майже кожного відомого орієнталіста в Європі, де його студенти домінували в цій галузі протягом майже трьох чвертей століття. Чимало з них виявилися політично корисними, в той самий спосіб, у який декотрі з них були для Наполеона в Єгипті.

Державної школи (фр.).

Але налагодження стосунків із мусульманами було тільки частиною Наполеонового проекту підкорити Єгипет. Другою частиною було зробити його повністю відкритим, цілком доступним для європейського допитливого ока. З країни, оповитої темрявою, й частини Сходу, досі відомої лише з других рук завдяки подвигам давніх мандрівників, учених та завойовників, Єгипет мав перетворитися на департамент французької вченості. Тут також наочно проступає текстуальний та схематичний характер такого ставлення. Інститут, із його командами хіміків, істориків, біологів, археологів, хірургів та антикварів, був науковим підрозділом армії. Проте його завдання було не менш аґресивним: підбити Єгипет під владу сучасної французької мови; і на відміну від «Опису Єгипту», опублікованого в 1735 р. абатом Ле