Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

-Оце твоє рішення? Або я роблю так, як ти сказав, або лишаюся тут із Рональдом?

Гаррі промовчав. Він справді був дурнем, якщо думав, ніби Лінда слухатиметься його чи визнаватиме його авторитет. Вона звикла до зовсім іншої ролі.

Але якщо вони стануть родиною, хтось має бути в ній головним. І Гаррі завжди вважав, і досі думав, що це має бути саме чоловік. Тобто, він.

Тим більше, вона знову поверталась до того свого наказового тону. Якщо й далі так розмовлятиме з ним, доведеться сваритись. Гаррі не міг подавити бурю протесту, що здіймалася всередині.

-І в першому, і в другому випадку це буде твоє рішення - сказав він - Я ж тебе не примушую. Але не думай, ніби ти приїдеш туди, скажеш, що ти донька баронета, яка досі ніде не працювала, й тебе всюди братимуть на роботу.

Лінда знишкла.

Він був правий. Якщо він багато чого робив, щоб набратися досвіду й досягти мети, то вона не робила нічого. Й виходило так, що вона була додатком до нього. І залежала від нього. Це те, про що попереджала Кет.

Але ж такому хлопцеві можна довіряти. Більше нікому в світі, тільки йому. Правда, не тоді, коли він робився непробивним, як от зараз.

-Не говори зі мною таким тоном, як оце щойно - попросив Гаррі - Бо тоді мені хочеться протестувати й сваритися.

-Не думай, наче я буду домогосподаркою та житиму за твій рахунок - попросила Лінда примирливо - Я тоді не поважатиму себе.

Але він не поважатиме себе, якщо вона буде змушена тяжко працювати. Це не для неї. Тут Алекс був правий. Гаррі чув зрадницький голос усередині, який нашіптував, що з цього нічого не вийде.

-Чому ми так багато сваримося? - запитала дівчина. Це були більше роздуми вголос. Бо в них ніяк не виходило провести разом час спокійно, без сварки.

«Бо я ненавиджу, коли хтось керує мною» - подумав Гаррі - «А ти чомусь хочеш стати головною в нашій парі».

Він не міг сказати це вголос. Бо тоді вони знову будуть сваритися. Йому ще варто було придумати, що робити з цим, та як донести до Лінди, що він може виконувати тільки ті накази, за які йому платять гроші.

І він звик вважати, що має стати головним у їхній родині. Він завжди і в усьому розраховував тільки на себе.

-Не знаю - відповів він - Але давай не будемо більше сваритися.

-Давай - сказала Лінда, потай подумавши, що звичка Гаррі лишатися завжди вірним тільки собі дуже їй заважає. Бо він ніколи не поступався.

-Е…І ще одне - Гаррі точно не знав, як сказати це. Бо в його голові наслідком цього було дещо інше, від чого йому робилося не по собі - Ходімо зі мною на весілля.

-На яке?

-Алекса і Наталі. За тиждень у церкві в нашому кварталі. Я буду там шафером, а ти…моєю дівчиною.

-І ти покажеш мене своїм друзям?

Це звучало незвично. Досі їхній роман залишався таємним, Лінда не знала, чи розповідав Гаррі про нього ще комусь, окрім Алекса.

-Покажу - розсміявся хлопець - Вони звикли вважати мене ченцем. Зараз, як побачать тебе, то загублять щелепи. Хочеш, давай я…прийду до твого батька і з ним поговорю?

Лінда здригнулась, уявивши собі Кет на батьковому місці. Зі своєю схильністю до тотального контролю сестра такого не пропустить.

-Ні. Не треба - заперечила вона швидко - Я просто прийду.

-Чому не треба? Я ж не збираюся просто викрадати тебе, як злодій.

-Бо…Там Кет. Вона контролює мене і має владу наді мною. Дозволь мені розібратися з тим самій.

«Отже, тут ти хочеш сама. А від мене вимагаєш, щоб я розповідав тобі про все й нічого не планував без тебе».

Це крутилося в Гаррі на язиці, та він нічого не сказав. Просто мовчки погодився.

І не продовжив тему. Бо весілля мало тривати до пізньої ночі, і лишалася невелика, зовсім мізерна вірогідність, що Лінда залишиться у нього вдома.

І вони будуть самі. Бо Алекс за два дні переселяється до Наталі.

Від думки про це Гаррі відчував, що червоніє навіть його волосся. Якщо він тільки запропонує це Лінді, вона кине його просто через те, що він насмілився про таке думати.

Але як не думати? Коли вона ось тут, поруч, і її тіло настільки близько, й таке доступне, що голова йде обертом? Гаррі не відчував подібного тоді, коли Бетті в будинку розпусти тулилась до нього. Це не можна порівняти ні з чим.