Майкл Доббс - Хід королем

Вечоріло, темніло, і компанія ставала дедалі галасливішою. Люди стояли в черзі, щоб провокаційно сфотографуватися з одним з артистів шоу — трансвеститом, який після півночі мав виступити в кабаре. Практично невидимі в іншому кінці зали, чоловіки зникали з тісняви танцполу, щоб знову з'явитися за кілька хвилин — аж сяючи, розморені та у зім'ятому одязі. Майкрофт вирішив, що йому байдуже те, що відбувається під миготливим світлом на цій дискотеці, він задоволений зі свого невігластва. Лишалося кілька дверей, увійти до яких він був ще не готовий.

Північ наближалася. Тиснява збільшувалася. Усі штовхалися, танцювали, крадькома цілувалися, вичікували. Звучало радіо. Біг-Бен. Один чоловік уже розчулився: сльози стікали в нього по щоках, скрапуючи на футболку, але це були, вочевидь, сльози щастя. Атмосфера була тепла й емоційна, усі пари взялися за руки. Майкрофт уявляв Кенні. Потім пробило дванадцяту, всі пожвавилися, і в барі змішалися повітряні кульки, серпантин, балада «Старий добрий час»[24] і пристрасні обійми. Невдовзі ці обійми стали менш пристрасними і більш розкутими: всі на дискотеці, здавалося, гралися, цілуючи один одного в губи під музику. Хтось — один чи двоє — спробували зробити це з Майкрофтом, але він з усміхом кокетливо відмахнувся. Поряд з ним виникла ще одна тінь, нахиляючись для поцілунку,— огрядний чоловік у шкіряному жилеті: одну руку незнайомець поклав Майкрофту на плече, а другою обіймав молодика, нездорового з лиця, погано і похапцем поголеного.

— Ми знайомі?

Майкрофта наче мороз скував. Хто, до дідька, може його тут знати?

— Не хвилюйся, старий. Не бійся. Мене звати Марплз, Тоні Марплз. Друзі називають мене «леді Клариса». Ми влітку познайомилися на вечірці в саду в Палаці. Ти, вочевидь, не впізнав мене у вечірньому вбранні.

Він почав пригадувати. Це обличчя. Щетина згори на щоках, яку не зачепило гоління. Масні губи та кривий передній зуб, піт у ямочці на підборідді. Тепер він згадав.

— Ви не?..

— Член парламенту від Даґенема. А ти Майкрофт, прес-секретар короля. Не знав, що ти з дівчаток.

Прищавий молодик і на шістнадцять не виглядав, ще й мав щось жовте між зубами. Майкрофт відчув, що йому зле.

— Не хвилюйся, кралечко. Я не з жовтої преси абощо. Якщо ти це приховуєш, то я не розголошу твого трагічного й темного секрету. Всі дівчатка ж тепер — одна команда, так? Щасливого Нового року! — у Марплза в горлі забулькотіло від сміху, і він нахилився поцілувати Майкрофта. Щойно масні слиняві губи потягнулися до нього, як Майкрофт усвідомив, що ось-ось виблює, і в нападі розпачу метнувся, відштовхуючи члена парламенту, до дверей.

Там, надворі, періщила злива, а він лишив у барі своє мохерове пальто. Він змерз і невдовзі змокрів до рубця. Але це не мало значення. Успішно позбувшись присмаку жовчі й очистивши легені свіжим повітрям, він вирішив, що пальто — найменша його проблема. Сидіти під одним дахом з такими створіннями, як Марплз... ні, краще вмерти від пневмонії, ніж повернутися й забрати одяг.

Розділ двадцять перший

Його високість — людина, чия розумова діяльність полягає в тому, щоб робити поспішні висновки. Життя з мимрення і мармеладу. Але якщо ми його позбудемося, то чиє ж обличчя малюватимемо на кухликах?

Вона пильно роздивлялася його обличчя. Воно втратило свою осяйність і енергію. Під очима були набряки, літ наче додалося, високе чоло прорізали зморшки, губи стали сухими і нееластичними, щелепа провисла. Повітря було просякнуте цигарковим димом.

— Ви переїжджаєте сюди, вважаючи, що з власної волі можете змінити світ. Але він просто змикається навколо вас, доки ви не відчуваєте: виходу немає. Це нагадує вам, що ви смертні.

Він більше не був прем'єр-міністром, який вивищується понад усіма. Вона бачила просто людину, як і всі інші, з тягарем бід на плечах.

— Місіс Уркгарт немає?..

— Ні,— відповів він, поміркував — і збагнув, що може справити хибне враження. Він подивився на неї понад своєю склянкою віскі.— Ні, Саллі. Це не те. Це не зовсім те.

— Тоді що?

Він поволі знизав плечима, ніби його м'язи боліли від невидимого тягаря.

— Зазвичай я не піддаюся сумнівам. Але трапляється, коли все, що ви запланували, здається, вислизає, як пісок між пальців, і що більше ви за це чіпляєтеся, то більше це стає невловимим і незримим,— він запалив ще одну цигарку, спрагло вдихаючи їдкий дим.— Як-то кажуть, останні два тижні були ще ті.

Він довго мовчки дивився на неї крізь свіжий блакитний дим, що висів, наче церковний ладан. Вони розмістилися в двох шкіряних кріслах його кабінету, була вже одинадцята, і в кімнаті стемніло, а світло струменіло тільки від двох торшерів і, здавалося, обіймало присутніх, утворюючи маленький світ і відрізаючи їх від того, що лежало в пітьмі за дверима. Вона відчула, що він уже хильнув кілька склянок віскі.

— Я вдячний за можливість розвіятися.

— Розвіятися від чого?

— Ви і в цьому бізнес-леді!

— Або циганка. Що вас турбує, Френсисе?

Його почервонілі очі вп'ялися в неї, наче Уркгарт роздумував, наскільки можна їй довіряти, намагаючись зазирнути їй глибоко в душу, щоб з'ясувати, які думки ховаються за фасадом скромності. Він не побачив жіночої сентиментальності — натомість роздивився стійкість, твердість. Саллі добре, дуже добре приховувала свою сутність. Вони були обоє рябоє. Він знову вдихнув повні груди нікотину — зрештою, що йому втрачати?

— Я думав провести вибори в березні. Тепер уже не хочу. Не можу. Це все, певно, скінчиться катастрофою. І хай Бог береже короля.

Він не міг приховати ні гіркоти, ні справжніх мук від її реакції. Він очікував, що вона буде вражена, здивована одкровенням про його плани, але, здається, співрозмовниця виказувала емоцій не більше, ніж якби вивчала новий рецепт.

— Король не балотується на виборах, Френсисе.

— Ні, але опозиція ховається у його тіні, яка видається доволі довгою. А ми... на вісім пунктів відстаємо? І все через одного наївного перерізувача стрічок.

— І ви не можете боротися з опозицією, не борючись із королем?

Він кивнув.

— Тоді в чому проблема? Ви були готові напасти на нього ще до Різдва.

Погляд у нього був сумовитий.

— Я намагався його заткнути, а не знищити. Але програв. Пам'ятаєте? Через просту