Гевін Френсіс - Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят

Рікі Геннік – йому було за тридцять, і внаслідок інфекцій багато років тому в нього відмовили нирки. Протягом цього часу життя в ньому підтримували за допомогою діалізу. Під зеленими простирадлами було видно лише нижню частину його живота; розріз зробили не ззаду, де розташовувалися вкриті шрамами нирки, а зліва внизу живота, відкривши доступ до порожнини під назвою «ліва клубова ямка» (iliac fossa). Для цього є вагомі підстави: під час введення нової нирки не потрібно видаляти «старі». Дістатись клубової ямки відносно легко, крім того, у ній є широкі артерії та вени, з якими можна сполучити нову нирку.

Хірург зробив надріз у клубовій ямі Генніка над цими судинами. Їх від’єднали від тканин, підняли, утворивши петлі, і стиснули металевими затискачами. Одна із медсестер відкрила полістирольний контейнер, і я вражено подивився всередину; нирка була холодною, зморщеною та мала тьмяно-сірий колір – у ній було важко впізнати орган. Її дістали з контейнера і вклали в отвір в животі Генніка, щільно притиснувши. Асистент, старший ординатор відділення, залив порожнину крижаним розчином, щоб тканини в ній не нагрівались до температури тіла.

Клубову артерію і клубову вену Генніка приєднали до артерії і вени нової нирки за допомогою охайних швів. Після цього хірург глибоко вдихнув, витягнув руки, наче фокусник, і сказав мені: «Зараз ви побачите найдивовижніше видовище в історії медицини».

Він по черзі зняв артеріальний і венозний затискачі, і кров Генніка потекла у висохлу нирку. З кожним ударом серця, який відбивався в пульсуванні артерій, нирка збільшувалась у розмірах. Це було схоже на процес реанімації: спростування смерті. Одночасно зі збільшенням нирки її змарніла зморщена поверхня набувала світло-рожевого кольору. Хірург підняв сечовід нової нирки (трубку, через яку сеча потрапляє в сечовий міхур), і я помітив, як на її зрізі почала утворюватись крапля сечі.

– Працює, – переможно сказав він. – Тепер ми можемо пришити його до сечового міхура.

Сечовий міхур Генніка за допомогою катетера було наповнено антибіотичним розчином, а з його зовнішньої поверхні видалили жировий прошарок. У зовнішніх тканинах утворили тунель завдовжки з дюйм і провели крізь нього сечовід. На дальньому кінці тунелю у сечовому міхурі зробили отвір, а потім зшили вільний кінець. Хірург вставив порожню пластикову дренажну трубку в шрам, який утворився в животі Генніка, після чого зшив м’язи та шкіру.

Операцію було завершено – Генніку більше не потрібен був діаліз, але він був змушений вживати сильнодійні ліки, щоб уникнути відторгнення нирки імунною системою.

Успішна трансплантація нирки – це тріумф і перемога, але нерідко їй передує трагедія. До недавнього часу для трансплантації здебільшого використовували нирки померлих. Участь в успішному пересаджуванні має гірко-солодкий присмак; полегшення від того, що врятовано одне життя, збалансоване сумом від втрати іншого. Я пригадую один випадок, який закінчився вдало для реципієнтів, але для донора мав катастрофічні наслідки.

Це сталося під час нічної зміни, о третій годині ночі, у провінційному відділенні невідкладної допомоги. Парамедики везли непритомну дівчину-підлітка, у якої стався важкий напад астми. Щоб полегшити їй дихання, в її трахею вставили трубку, але навіть вона не допомагала повітрю вільно переміщатися по легенях. Коли дівчину привезли, шкіра в неї вже посиніла. Батьків негайно відвели в сусідню кімнату для відвідувачів. У той час як ми намагалися врятувати життя їхньої доньки, нас розділяла лише тонка перегородка. Газонаркотична суміш часто допомагає розслабити легені, але цього разу від неї не було жодної користі. Ми вводили ліки, щоб розширити дихальні шляхи; вставляли трубки з високою концентрацією кисню; паралізували її м’язи – усе намарно. За кілька хвилин її серце почало битись уривчасто. Увесь медичний персонал працював як навіжений, відмовляючись вірити в те, що така молода дівчина може померти. Ми бігали навколо неї, похапцем поглядаючи на екран, на якому зубці електрокардіограми розширювалися, а потім почали вирівнюватися.

Пульс зник. Мої спогади про наступні тридцять хвилин туманні: ін’єкції адреналіну, непрямий масаж серця, атропін для пришвидшення роботи серця. Двічі її серцебиття переходило на хаотичні спазми електричної активності, і нам доводилося застосовувати дефібрилятор. На другий раз у неї знову з’явився пульс. Однак радість змінилася панічним страхом: її серце знову билося, але зіниці не реагували на світло. Пульс відновився, але мозок дівчини було суттєво ушкоджено. Я зателефонував у найближчу міську лікарню, і тамтешні лікарі інтенсивної терапії організували її перевезення.

Її батьки теж були молодими; мабуть, коли вона народилася, їм самим було близько двадцяти. З посірілим обличчям я сів біля них і якомога тактовніше і відвертіше пояснив, що серце їхньої доньки зупинилося, нам вдалось його знову запустити, але її мозок більше не працює як слід. Я повідомив їм, що її перевезуть в реанімаційне відділення і що вони можуть поїхати з нею. Я не пам’ятаю подробиці того, що я сказав, але, коли її батько нарешті відповів, мене вразила спонтанна й трансцендентальна щедрість його слів: «Як ви думаєте, якщо вона не повернеться, чи зможе вона допомогти іншим? Чи зможе вона стати донором нирок?»

Вона не опритомніла в реанімації, і десь за двадцять чотири години її органи використали для трансплантацій. Її нирки пересадили двом дорослим пацієнтам в різних кінцях країни. Її рогівки повернули зір незрячій людині. Її печінку трансплантували колишньому алкоголіку. Її підшлункову залозу й тонку кишку пересадили підлітку, який через рідкісне генетичне захворювання не міг засвоювати їжу. З усіх її основних органів було поховано лише серце й легені, які призвели до її смерті, і мозок, який надто довго перебував у темряві, щоб повернутися до світла.

Унікальність трансплантації нирок у тому, що, оскільки їх у нас дві, донор може ще за життя віддати одну нирку, відчуваючи при цьому лише відносно незначні незручності. Раніше нирки здебільшого пересаджували від братів або сестер, батьків або дітей, але зараз це необов’язково. Покращене типування тканин дозволяє знаходити сумісні органи серед великих груп населення, а внаслідок утвердження трансплантацій як суспільного блага донорами частіше стають люди, які не є родичами. На цих «живих нерідних донорів» на Заході зараз припадає приблизно половина операції з пересадження нирок, і відбуваються вони між незнайомими людьми. З 2011 року у Великій Британії впроваджено систему «фонду донорів», згідно з якою можна стати донором для людини, яка не є вашим родичем і з якою ви незнайомі, після чого інші віддаватимуть свої нирки по колу, поки не вичерпаються учасники. Комп’ютери підбирають сумісних осіб.

Припустімо, кандидат B хоче віддати свою нирку дружині, позначеній літерою C, але, оскільки вони несумісні, їй потрібна нирка від А. У