Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Розділ 15. Невиразні зв'язки

Христина

Приїхавши до квартири друзів, я натиснула на дверний дзвінок. Двері відчинилися через кілька хвилин. На порозі стояв Михайло — у легкій футболці та шортах, із привітною усмішкою на обличчі.

— Привіт, — лагідно сказав він, відступаючи вбік. — Все добре? Чи щось сталося?

— Привіт, — я спробувала усміхнутися, заходячи до прохолодного передпокою.

Михайло уважно подивився на мене, ніби намагався розгадати, що ховалося за моїм стриманим виразом обличчя.

— Аліса на кухні, хочеш чаю чи лимонаду? Сьогодні так спекотно.

— Лимонаду буде чудово, дякую.

З кухні виглянула Аліса. Її обличчя розпливлося в щирій усмішці.

— Подружко, привіт, — вона підбігла до мене з обіймами.

— Привіт, — я дозволила собі трохи розслабитися.

Михайло непомітно зник на кухні й за хвилину повернувся з високою склянкою прохолодного лимонаду. Краплі води на склі освіжали одним своїм виглядом.

— На, тримай. Пий повільно, щоб не застудити горло, — його голос лунав м’яко й турботливо, огортаючи мене теплом. 

Саме ця турботливість завжди мене підкупляла. Я ловила себе на думці, що мріяла, аби мій майбутній обранець так само дбав про мене — щиро, безкорисливо, наче це найприродніший жест у світі.

Я взяла склянку і, зробивши кілька ковтків, відчула, як приємна прохолода розливалася тілом. Михайло тим часом присів на кріслі, не поспішав, лише чекав, поки я сама захочу розповісти.

— Михайле, а в тебе випадково немає племінника на ім’я Маркіян? — запитала я, глянувши на нього тримаючи склянку з напоєм у руках.

Його обличчя ледь змінилося — легка тінь настороженості, але голос залишився теплим.

— Є... — він нахилився трохи вперед, готовий вислухати. — А що сталося?

Я зітхнула, поставила склянку на стіл й сіла на диван разом із подругою.

— Його звуть Маркіян. Він купував квіти в магазині, де я працюю. Спочатку ми просто поговорили, а потім обмінялися номерами. І ось сьогодні він запросив мене на побачення, — я зробила паузу, дивлячись на Алісу, яка вже буквально трималася за мої слова, чекаючи продовження.

— І що? — її голос звучав зацікавлено.

Я вдихнула, готова до розповіді, але те, що сталося, здавалося надто абсурдним, щоб вірити.

— Він прийшов… зі своєю мамою, — я вимовила ці слова, наче не вірила сама, і швидко перевела погляд на свої руки, аби не бачити її реакції.

Аліса миттєво відкрила рот від несподіванки.

— Що? Це жарт? — її голос був на межі шоку.

— Хотіла б я, щоб це було жартом... але, ні, — я зітхнула, спостерігаючи, як мої пальці нервово тремтять. В голові крутилися думки, і це все одно здавалося мені нереальним.

Михайло, який сидів на кріслі досі мовчав, але почувши мої слова, не зміг утриматися від коментаря зі свого боку.

— А я й навіть не здивований, — він склав руки на грудях, ледь нахиливши голову, як завжди, коли прагнув виглядати серйозно. — Маркіян завжди був матусиним синочком. Ще в школі без її дозволу не міг навіть у кіно з друзями сходити. 

— Вибач мені, подружко, — озвалася Аліса зразу після слів свого коханого, обличчя її спохмурніло наче вона шкодувала про щось. — Я дійсно думала, що він хороший хлопець. Маркіян здавався таким галантним і вихованим, а тут... — подруга важко зітхнула.

— Знаєш, Маркіян, спочатку і мені здався хорошим... Але я знаю, що ти просто хотіла для мене найкращого, і я це ціную, — сказала я, міцно обіймаючи подругу.

Михайло скептично зітхнув і похитав головою:

— Якби він справді був таким класним, як здається, то я б із ним дружив. А так... Тім і Бодя — ось з ким я можу бути впевненим.

— Тім? — перепитала я, трохи здивовано звівши брови. — Дивно, ви мені ніколи про нього не розповідали.

— О, то, може, тебе з ним познайомити? — пожвавішав Михайло, його очі лукаво заблищали. — Він у рази кращий за Маркіяна!

— Ні, — різко відказала Аліса, навіть не давши мені відповісти. — Він страшенний бабій і звик, щоб жінки крутилися навколо нього. Христі такий точно не потрібен.

Михайло злегка усміхнувся, схрестивши руки на грудях, і нахилив голову набік, ніби оцінюючи Алісину реакцію.

— Та годі тобі, кохана, — сказав він з легким викликом. — Тім нормальний хлопець.

— О, безперечно, — Аліса саркастично вигнула брову. — Він хороший, любить дітей, щедрий… Але його легковажність щодо жінок усе перекреслює. Він сприймає їх як розвагу, не більше ніж на одну ніч.

— Ну, якщо хтось ведеться на його чарівність, то це вже їхні проблеми, — знизив плечима Михайло.

Я мовчки слухала їхню суперечку, і з кожним їхнім словом цікавість в мені росла. Відчуття, ніби я підслуховувала чиїсь секрети, не давало спокою. Мені все більше хотілося подивитися на цього «серцеїда» й оцінити, що ж він за людина. Як би не було, мені важливо було скласти власну думку.

— Він тобі не сподобається, Христю, — сказала Аліса, уп’явшись у мене проникливим поглядом, немов прочитавши мої думки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍