Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

— Чому ти так впевнена? — усміхнулася я, намагаючись приховати цікавість, яка, без сумніву, була помітна.

— Бо ти не з тих, хто любить ігри. А Тім — це суцільна гра.

Михайло хмикнув, немов це вже було не вперше:

— Ой, досить! Може, Христя сама розбереться? Вона ж доросла людина.

— Гаразд, завтра ми вдвох йдемо до фітнес-центру. Можеш приєднатися до нас. Ми тебе з ним познайомимо.

— А як же Ромчик? — запитала я, не зовсім розуміючи, як це все влаштується.

— Не хвилюйся, з ним буде кому посидіти, — сказала Аліса з усмішкою. — А ми заодно проведемо час з користю.

Я замислилася. У цей момент щось в мені шепотіло, що завтра може бути цікаво. Але яка з цього все ж таки буде гра, я точно зрозумію лише, коли побачу його.

— Ну що ж, мені не завадить трохи зайнятися спортом, — відповіла я, намагаючись розвіяти атмосферу. — А поки може розкажете щось про нього цікаве?

Відразу після цих слів я відчула, як повітря наповнилося очікуванням. Аліса з Михайлом трохи замовкли, і я зрозуміла, що це був знак — вони готові поділитися чимось важливим, чого я ще не чула.

— Тім насправді не знає, що таке любити і бути любленим, — сказав Михайло, і в його словах була якась невиразна суміш співчуття і відчаю. — Навіть для своїх батьків він завжди був тягарем. Тож думаю, саме тому він такий легковажний до жінок — це його спосіб триматися на відстані.

Я зупинилася, глибоко вдихаючи, намагаючись осмислити його слова. Михайло продовжував.

— Його жарти, — він зробив паузу, як ніби шукаючи правильні слова, — і несерйозний характер — це його захист. Він не звик зближатися з людьми, не звик довіряти. Життя його навчило бути самостійним, самодостатнім.

Я мовчки слухала, і ці слова наче підкидували нову картину Тіма в моїй голові. Я уявляла його зовсім по-іншому, і ця нова інформація трохи змінювала моє сприйняття. Я почала розуміти, чому цей хлопець на думку подруги зводить усе до гри — це був його спосіб уникати болю, самозахист, який так глибоко вкорінився в ньому, що став частиною його суті.

— Але якщо все так, то як ви познайомилися? — запитала я, несподівано зацікавившись не тільки Тімом, а й історією, яка стояла за їхнім знайомством.

Михайло знову зітхнув, і його погляд став м’якшим, навіть трохи втомленим. У ньому промайнув спогад, який залишався з ним, як темна хмара, що ніколи не розсіюється.

— Моє знайомство з ним стало моїм порятунком, — почав він, його голос став тихішим. — Це було ще до зустрічі з Алісою, я впав у депресію через невзаємне кохання. Я набрав ваги, не міг себе зрозуміти... І ось якось випадково потрапив до того фітнес-центру, де працював Тім. Спочатку я не вірив, що зможу змінити свою фізичну форму, але він почав мені допомагати. Не просто тренував — він розмовляв зі мною, підтримував. За кілька місяців я схуд, підкачався... і зрозумів, що почав відчувати себе краще не тільки фізично, але й внутрішньо. Ми почали товаришувати.

Михайло замовк, ніби обмірковуючи, чи варто продовжувати, і я відчула, що ця історія, хоч і здавалася на перший погляд звичайною, насправді була значно глибшою. Між Тімом і Михайлом був зв’язок, який можна було помітити тільки через тонку нитку взаємного порозуміння і підтримки.

— І тепер ти з ним друзі? — запитала я, намагаючись зрозуміти більше.

Михайло посміхнувся, але в його погляді було багато сумнівів.

— Друзі... більше навіть. Він мій найкращий друг. Ми не надто часто бачимося. Але я знаю, що в будь-який момент Тім буде готовий допомогти, і я також готовий зробити те саме. Це така своя форма зв’язку, що складно пояснити словами.

Я задумалася, розмірковуючи над тим, як тонко все перепліталося у житті. Всі ці невиразні зв’язки, що утворювалися між людьми, які часто залишалися непомітними на перший погляд, але ставали потужними, коли виявлялися насправді. Тім, як і Михайло не був звичайним. І тепер мені стало ще цікавіше дізнатися більше про нього.

За цю розмову я дізналася про Тіма стільки, що мені стало ще цікавіше побачити його і зрозуміти, хто він насправді. Все, що я чула, лише підігрівало мою цікавість: я уявляла його таким, яким мені його описав Михайло, але щось всередині шепотіло, що це може бути лише частина історії.

Я навіть почала задаватися питанням, чи справді він такий, яким його малюють інші, чи все ж таки за цією маскою легковажного серцеїда ховалося щось більше. Адже з того, що я чула, він не здавався таким простим. Може, саме через це я була так зацікавлена побачити його на власні очі.

Від авторки:

Наступний розділ буде від Тимура. Усвідомлення власних вчинків накотиться хвилею, змушуючи його переосмислити деякі речі. Це буде нелегкий шлях — прийняти правду про себе завжди важко. Але поруч із цим з’явиться й спокуса. Чи зможе він встояти? Чи піддасться їй? Скоро дізнаємось.