Квіткова долі - Історія Дор. Кинджал смерті, Квіткова долі

— Та пішов ти! — викрикнула я. — Я не розумію.

— Що?

— Вчора в тебе були свої принципи. Чому ти сьогодні цілуєш мене, а повинен прогнати? Це вбиває. Як можна напідпитку триматись і бути вірним, а на ранок, тверезим, зраджувати?

Я вийшла зі спальні. Я була кращої думки про людську вірність, але я помилялась. Як і в багатьох речах.

---

Максим уже готував сніданок на кухні. Я спустилася сходами, приваблена ароматом свіжозвареної кави. Ліля вела Джека на прогулянку. Максим налив води у склянку.

— Як твоя голова?

Я протерла очі рукою.

— Норм, було гірше.

— Кава та омлет, — він подав мені тарілку та філіжанку кави.

— З дитиною що будемо робити? Я не буду за нею доглядати, а тобі на роботу.

— Не переживай, я поговорив зі Степаном. Він припильнує її сьогодні, а завтра вона піде до садочка. Сьогодні я заїду, щоб усе владнати.

— Не розумію, чому ти на все це погодився. Ще й мого садівника використовуєш.

— Погодився на що?

— На… Це не важливо. Роби, як хочеш. Я на роботу іду.

Я хотіла сказати: «Не чекай мене на вечерю», але це без сенсу. Чому йому чекати?

— Ця няня… Чому ти не забрав її сюди? Не було б краще, щоб вона доглядала малу? Якщо потрібні гроші на її зарплату, не соромся, Назар оплатить.

— Вона мертва. Її вбили двадцятого.

— Мені шкода.

Макс подивився на мене. У його очах читалася моя байдужість до почутого, але так часто говорять тим, хто зазнав утрати.

— Ти тому повернувся? Не вийшло там…

— Зупинись. Ти будеш шкодувати, що наговорила зайвого. Перестань поводитись, як ревнива баба.

— Ха-ха, я? — я показала пальцем на себе, потім на нього. — Ревную? Ти просто іграшка, яка розважала мене п'ять років за ґратами. Знаєш, у мене не було можливості вийти, щоб ходити на побачення, тож я викручувалася, як могла.

Максим налив склянку соку для Лілі, а мені долив кави.

— Тобі пора на роботу, — він поцілував мене в голову. — Як будеш виходити, поклич дитину з саду. І корм для собаки купи, як вертатимешся з роботи.