Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Розділ 14.

Недільний ранок видався морозним, безвітряним і сонячним. Погода була просто ідеальна для походу на ковзанку.

Рівно о десятій ранку Максим під'їхав на машині брата до вказаної адреси. Олексій сидів за кермом, за ним на задньому сидінні влаштувалася його дружина Наталя — приємна, усміхнена жінка, з якою було легко і просто спілкуватися.

— Дивись, Малий, уже десять, — усміхнувся Олексій, кидаючи погляд на годинник. — Де ж твоя Олеся?

Максим лише мовчки хмикнув, але не став заперечувати, що Олеся «його». Ніякі слова брата сьогодні його не дратували.

Чекаючи на Олесю, він вийшов із машини, глибше вдихнув морозне повітря. Куртка його була розстебнута, під нею темно—сірий светр, який добре сидів на фігурі, підкреслюючи спортивну статуру. Штани він вибрав зручні — утеплені чорні джогери, в яких можна було без проблем рухатися. І, звісно, зручні черевики, які пізніше змінить на ковзани.

Олеся вибігла з під'їзду, на ходу закручуючи на шиї волошковий шарф на вкорочену червону курточку. Максим окинув її поглядом, зазначаючи, що її вбрання ідеально підходить для ковзанки: легке, але тепле, що підкреслює її струнку фігуру.

«Годиться, — схвально подумав він, розглядаючи утеплені лосини та високі чоботи до колін.»

Певною мірою він навіть усвідомив, що йому приємно бачити її такою — щасливою, жвавою, розчервонілою від поспіху й морозу. Утім, в емоціях він залишався стриманим, як завжди.

Максим відчинив перед нею двері машини, запрошуючи сісти на заднє сидіння поруч із Наталею. Жінки одразу ж познайомилися і буквально за кілька хвилин уже щось жваво обговорювали. Олексій кинув на брата задоволений погляд і заглянув у дзеркало заднього виду. Поки пані не бачили, показав братові великий палець і завів машину, везучи на ковзанку їхню компанію.

— Жіночий колектив не нудьгує, — з усмішкою кинув він.

— Нехай знайомляться, — відповів Максим, пристібаючи ремінь безпеки.

— А ми вже! — вигукнула Наталя. — Уже навіть знайшли спільних знайомих.

— Це кого? — здивувався Олексій.

— Олеся вчилася в тій школі, де я зараз працюю. Вона нашу Анфісу добре знає, — йшлося про директорку школи. Раніше та була класним керівником Олесі.

— Який тісний світ, — зауважив Максим, обертаючись назад. — Чому ми раніше не зустрілися?

Запитання було з розряду риторичних, але Наталя відповіла за Олесю, яка зніяковіла.

— Головне, що зараз ваші доріжки перетнулися.

Усі розсміялися, і поїздка пройшла в невимушеній атмосфері.

***

Ковзанка була повна людей. Вихідний день — не дивно! Хтось обережно робив перші кроки на льоду, інші ковзали впевнено, граційно, а в центрі ковзанки кілька пар фігуристів виконували складні елементи.

Взявши ковзани напрокат, компанія вийшла на лід.

— Ти хоч пам'ятаєш, як кататися? — з усмішкою запитав Максим, підтримуючи Олесю за лікоть.

— Здається, так, — вона обережно ковзнула вперед, трохи похитуючись.

— Кататися на ковзанах — усе одно, що їздити на велосипеді. Раз навчився — будеш уміти все життя, — упевнено сказав він.

Вони зробили пробне коло, рухаючись біля бортика. Максим злегка підтримував Олесю, але незабаром зрозумів, що вона цілком упевнено тримається на льоду. Тоді, стиснувши її долоню у своїй, він повів її ближче до центру.

— Красиво, — захоплено видихнула Олеся, спостерігаючи за фігуристами.

— Так, — відповів Максим, не зводячи з неї очей. Він зовсім не дивився на фігуристів. Його «красиво» зараз міцно тримала його за руку, із захопленням дивлячись на хлопців місцевої секції фігуристів, які професійно каталися.

Музика над ковзанкою змінилася на щось більш ритмічне. Максим раптом розвернувся, спритно схопив Олесю за обидві руки та покотився спиною вперед, тягнучи її за собою.

— Тримайся міцніше, — попередив він, весело посміхнувшись.

— Я намагаюся! — розсміялася вона, але не виривалася, навпаки, довірливо вклала долоні в його.

Він спритно лавірував між іншими, хто катався, то уводячи їх у плавний поворот, то закручуючи в легке коло. Олеся дзвінко сміялася, відпускаючи страх і насолоджуючись моментом. Вони каталися легко і злагоджено, немов були однією командою. І не підозрювали, що за ними уважно спостерігаю дві пари очей.

Біля бортика стояли Олексій і Наталя.

Наташа не вірила своїм очам. Вона раз у раз смикала чоловіка за рукав.

— Льошо, дивись! Дивись тільки на нього! Це точно наш Максим? Тобі хтось підмінив брата?

Олексій мружився, немов кіт, що обжерся сметани, дивлячись на молодшого брата.

— Слухай, — раптом видав він, не відриваючи погляду від ковзанки. — Це що, у мене племінники будуть рижиками?

Наташа хмикнула, похитала головою.

— Не поспішай. Тихіше їдеш, далі будеш, — знизала плечима, а потім додала: — Але це сонечко точно має бути в нашій родині!

Максим, нарешті, плавно сповільнився, притягуючи Олесю ближче. Вони обидва важко дихали після катання, але очі сяяли.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍