Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

Попереду замайоріли яскраві вогні, поступово виринаючи з темряви. Величезна будівля клубу виглядала сучасно: неонові вивіски відбивалися у дзеркальних вікнах, а біля входу скупчувалися люди, чекаючи своєї черги. Гучна музика ледь доносилася навіть крізь зачинені вікна автомобіля, створюючи відчуття енергії та нічного життя.

Кайден повільно зупинив машину на стоянці, де вже стояло кілька дорогих авто. Він заглушив двигун і, нарешті, повернувся до Алани.

— Ми на місці, — сказав він спокійним тоном, уважно дивлячись на неї.

Алана відчула, як у грудях знову затремтіло хвилювання. Вона повільно розстебнула ремінь безпеки і глянула на клуб. Серце билося трохи швидше, ніж їй хотілося.

Кайден вийшов із машини і обійшов її, щоб відкрити дверцята для неї. Алана вдихнула глибше, намагаючись приховати хвилювання, і вийшла з машини.

Холодне нічне повітря освіжило її розум, але не зняло напругу. Вогні клубу мерехтіли, музика ставала голоснішою, а люди навколо виглядали розслабленими та безтурботними.

— Готова? — запитав Кайден, простягаючи їй руку.

Алана кинула на нього короткий погляд, потім на його простягнуту долоню. Вона не була впевнена, що до кінця готова, але відступати було пізно.

Вона прийняла його руку, і вони разом рушили до входу, де на них вже чекав вечір, сповнений невідомості.