Софія Чайка - Якось 31 грудня, або Що ви собі дозволяєте?, Софія Чайка

* * *

До дванадцятої вони з Владом наїлися та нареготалися, переглядаючи модні тепер новорічні ток-шоу по телевізору. Увесь цей час якщо Оля і згадувала про Руслана, то лише про їхню останню розмову.

Якось непомітно вони з Владом опинилися пліч-о-пліч, а Пшеничний природним рухом влаштував свою руку на спинці дивана. Оля відкинулася назад і зрозуміла, що практично лежить на цій руці. Влад її не прибирав, а Оля не підводила голову.

— У тебе хтось є? — несподівано поцікавився Пшеничний.

— Вже декілька годин як ні, — чесно відповіла Оля.

— А він про це знає?

Оля знизала плечима та вирішила не брехати.

— Це було його рішення. Він пішов до моєї подруги.

— Саме сьогодні? А до цього…

— До цього я була сліпою дурепою, — не дивлячись на Влада, з гіркотою помітила Оля.

— Це він  — сліпий дурень, якщо проміняв тебе на іншу.

— Думаєш?

Оля повернула голову, щоб зазирнути у мерехтливі очі та побачити своє відбиття.

— Знаю. І він також це зрозумів. Інакше не зателефонував би. — Вільною рукою Влад торкнувся її підборіддя, провів великим пальцем по губах. — У тебе дуже гарний рот. Пригадую, як задивлявся на нього на парах. Дивився й нічого не чув. Якось ти помітила, що я гіпнотизую тебе поглядом, і поставила якесь запитання на тему заняття. Відповіді я не знав, і ти вліпила мені одиницю, а потім повідомила, що розповідала про це декілька хвилин тому.

Навіть так?

— Не пригадую такого. То я була суворою?

— Дуже. Але мені все одно хотілося тебе поцілувати.