Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

або випніть йому як-небудь плече, і хай, мерзотник, дивиться! Даремно, між іншим, ви не одягли сукні з короткими рукавами; а проте й ця хороша. (Голосно.) Ну, я залишаю вас у приємнім товаристві! Я на хвилину зазирну тільки до вас в їдальню й на кухню; треба розпорядитись, зараз прийде офіціант, якому замовлено вечерю; може, і вина принесені… До побачення! (До Подкольосіна.) Сміливіше, сміливіше! (Виходить.)

Ява XIV

Подкольосін і Агафія Тихонівна.

Агафія Тихонівна. Прошу ласкаво — сідайте.

Сідають і мовчать.

Подкольосін. Ви, пані, любите кататись?

Агафія Тихонівна. Як кататись?

Подкольосін. На дачі дуже приємно літом кататись на човні.

Агафія Тихонівна. Так, іноді із знайомими прогулюємось.

Подкольосін. Яке от літо буде — невідомо.

Агафія Тихонівна. А бажано, щоб було хороше.

Обоє мовчать.

Подкольосін. Ви, пані, яку квітку більше любите? Агафія Тихонівна. Котра сильніше пахне: гвоздику.

Подкольосін. Дамам дуже личать квіти.

Агафія Тихонівна. Так, приємне заняття…

Мовчання.

Агафія Тихонівна. В якій церкві ви були минулої неділі?

Подкольосін. У Вознесенській, а тиждень тому був у Казанському соборі. Проте молитись однаково в будь-якій церкві. У тій тільки прикраси кращі.

Мовчать. Подкольосін тарабанить пальцями по столу.

Подкольосін. От скоро буде катерингофське гуляння.

Агафія Тихонівна. А так, за місяць, здається.

Подкольосін. Навіть і місяця не буде.

Агафія Тихонівна. Мабуть, веселе буде гуляння.

Подкольосін. Сьогодні восьме число. (Рахує на пальцях.) Дев’яте, десяте, одинадцяте… за двадцять два дні.

Агафія Тихонівна. Подумати, як скоро!

Подкольосін. Я сьогоднішнього дня навіть не рахую.

Мовчання.

Подкольосін. Який сміливий російський народ!

Агафія Тихонівна. Як?

Подкольосін.А робітники. Стоять на самім вершечку… Я проходив повз будинок, так штукатур штукатурить і не боїться нічого.

Агафія Тихонівна. Так. Та це ж де саме?

Подкольосін. А от по дорозі, де я щодня в департамент ходжу. Я ж кожного дня ходжу на службу.

Мовчання. Подкольосін знову починає тарабанити пальцями, нарешті береться за капелюх і розкланюється.

Агафія Тихонівна. А ви вже хочете…

Подкольосін. Так. Пробачте, що, може, набрид вам.

Агафія Тихонівна. Як можна! Навпаки, я повинна дякувати вам за таке проведення часу.

Подкольосін (усміхаючись). А мені, так, справді, здається, що я набрид.

Агафія Тихонівна. Ах, їй-богу, ні.

Подкольосін. Ну так коли ні, то дозвольте мені й іншим часом, увечері коли-небудь…

Агафія Тихонівна. Дуже приємно.

Розкланюються. Подкольосін виходить.

Ява XV

Агафія Тихонівна (сама). Яка достойна людина! Я тепер тільки взнала його як слід; справді, не можна не покохати: і скромний, і розсудливий. Так, приятель його допіру справедливо сказав; шкода тільки, що він так швидко пішов, а я б іще хотіла його послухати. Як приємно з ним розмовляти! І головне те добре, що не теревенить. Я хотіла була теж йому словець двоє сказати, та, признаюсь, злякалася, серце так стало битись… Яка чудова людина! Піду розкажу тітоньці. (Виходить.)

Ява XVI

Подкольосін і Кочкарьов входять.

Кочкарьов. Та чого додому? Дурниці які! чого додому?

Подкольосін. А чого мені залишатись тут? Я ж уже все сказав, що слід.

Кочкарьов. Значить, серце ти їй уже відкрив?

Подкольосін. От хіба тільки, що серця ще не відкрив.

Кочкарьов. От тобі й маєш! А чому не відкрив?

Подкольосін. Ну, та як же ти хочеш, не поговоривши спочатку ні про що, раптом, ні сіло ні впало, сказати: «Пані, давайте я з вами оженюсь!»

Кочкарьов. Ну, та про що ж, про які дурниці ви говорили цілих півгодини?

Подкольосін. Ну, ми переговорили про все. І, признаюсь, я дуже задоволений; з великою приємністю провів час.

Кочкарьов. Та послухай, подумай ти сам: коли ж ми все це встигнемо? Адже за годину треба їхати до церкви вінчатися.

Подкольосін. Що ти, з глузду з’їхав? Сьогодні вінчатись!

Кочкарьов. А чому ні?

Подкольосін. Сьогодні вінчатись?

Кочкарьов. Та ти ж сам дав слово, сказав, що як тільки женихів буде прогнано — зараз же згодний оженитись.

Подкольосін. Ну, я й тепер не від того. Тільки ж не зараз; місяць принаймні треба дати перепочити.

Кочкарьов. Місяць!

Подкольосін. Ну, звичайно.

Кочкарьов. Та ти збожеволів, чи що?

Подкольосін. Та менш як місяць не можна.

Кочкарьов. Та я ж офіціантові замовив вечерю, дурбасе такий! Ну, послухай, Іване Кузьмичу, не супереч, серденько, женись тепер.

Подкольосін. Та борони Боже, що ти говориш? як це тепер?

Кочкарьов. Іване Кузьмичу, ну я тебе прошу. Коли не хочеш для себе, то для мене принаймні.

Подкольосін. Та, їй-право, не можна.

Кочкарьов. Можна, серце, все можна. Ну, прошу тебе, не капризуй,серденько.

Подкольосін. Та, їй-право, ні. Ніяково, зовсім ніяково.

Кочкарьов. Та що ніяково? хто тобі це сказав? Ти розсуди сам. Адже ти людина розумна. Я кажу тобі це не для того, щоб до тебе підлабузнитись, не тому, що ти експедитор, а просто говорю з любові… Ну годі ж, серденько, звикай, глянь оком розсудливої людини.

Подкольосін. Та коли б можна було, я б…

Кочкарьов. Іване Кузьмичу! Любенький, серденько, ну хочеш, я навколішки перед тобою стану?

Подкольосін. Та навіщо?..

Кочкарьов (стає навколішки). Ну, от я й навколішках! Ну, бачиш сам, прошу тебе. Вік не забуду твоєї послуги, не супереч, серденько!

Подкольосін. Ну, не можна, брат, їй же богу, не можна.

Кочкарьов (підводячись, сердито). Свиня!

Подкольосін. Ну що ж, лайся!

Кочкарьов. Дурень! Ще ніколи не було такого.

Подкольосін. Лайся, лайся.

Кочкарьов. А для кого я старався, заради чого бився? Все для твоєї, дурню, користі. Мені-то що? Я зараз кину тебе; мені яке діло?

Подкольосін. Та хто ж тебе прохав клопотатись? Що ж, кидай.

Кочкарьов. Та ти ж пропадеш, ти ж без мене нічого не зробиш. Не ожени тебе, ти ж навіки залишишся дурнем.

Подкольосін. А тобі що до того?

Кочкарьов. Про тебе, бовдуре, дбаю.

Подкольосін. Я не бажаю твого дбання.

Кочкарьов. Ну то й іди к чорту!

Подкольосін. Ну й піду.

Кочкарьов. Туди тобі й дорога!

Подкольосін. Що ж, і піду.

Кочкарьов. Іди, йди, і щоб ти там одразу поламав собі ногу. От від душі бажаю тобі, щоб п’яний візник в’їхав тобі дишлом у самісіньку пельку! Ганчірка, а не чиновник! От присягаюсь, що тепер між нами все кінчилось, і на очі мені не показуйся!

Подкольосін. І не покажусь. (Виходить.)

Кочкарьов. До диявола, до старого свого приятеля! (Відчиняє двері і кричить йому вслід.) Дурень!

Ява XVII

Кочкарьов (сам, ходить швидко взад і вперед). Ну, чи було коли-небудь видано на світі отаку