Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

До третього тому видання творів Миколи Гоголя у семи томах увійшли драматичні твори письменника — комедії «Ревізор» і «Одруження», а також «Додатки до комедії “Ревізор”».
У коментарях представлена бібліографія перекладів окремих творів письменника українською мовою.

Національна Академія наук України
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення України за програмою «Українська книга».
© Н.О. Колосова, Н.Р. Мазепа, коментарі, 2008
© НВП «Видавництво “Наукова думка” НАН України», дизайн, 2008

Микола Гоголь

Зібрання творів у семи томах

Том 3

Драматичні твори*

До 200-ліття від дня народження

Упорядники П.В. Михед, Н.Р. Мазепа

Коментарі Н.О. Колосової, Н.Р. Мазепи

У виданні використано ілюстрації художника В. Табуріна до книги 1908 р. «Полное собрание сочинений Н.В. Гоголя»

На фронтиспісі портрет М. Гоголя роботи Ф.А. Моллера, 1840

Ревізор*

Комедія в п’яти діях

Не кивай на дзеркало,

коли пика крива.

Народне прислів’я

Дійові особи

Антон Антонович Сквознік-Дмухановський[1], городничий.

Ганна Андріївна, дружина його.

Марія Антонівна, донька його.

Лука Лукич Хлопов, смотритель училищ.

Дружина його.

Амос Федорович Ляпкін-Тяпкін, суддя.

Артем Пилипович Земляніка, попечитель богоугодних закладів[2].

Іван Кузьмич Шпекін, поштмейстер.

Петро Іванович Добчинський, Петро Іванович Бобчинський, міські поміщики.

Іван Олександрович Хлестаков, чиновник із Петербурга.

Йосип, слуга його.

Христіан Іванович Гібнер, повітовий лікар.

Федір Андрійович Люлюков, Іван Лазаревич Растаковський, Степан Іванович Коробкін, відставні чиновники, почесні особи в місті.

Степан Ілліч Уховертов, часний пристав.

Свистунов, Пуговіцин, Держиморда, поліцейські.

Абдулін, купець[3].

Февронія Петрівна Пошльопкіна, слюсарша.

Дружина унтер-офіцера.

Мишко, слуга городничого.

Слуга трактирний.

Гості, купці, міщани, прохачі.

Характери і костюми

Зауваження для пп. акторів

Городничий, уже постаріла на службі й дуже не дурна, по-своєму, людина. Хоча й хабарник, але поводиться дуже солідно; досить серйозний; трохи навіть резонер; говорить ні голосно, ні тихо, ні багато, ні мало. Його кожне слово значуще. Риси обличчя його грубі й жорсткі, як у всякого, хто почав тяжку службу з нижніх чинів. Перехід від страху до радості від приниженості до пихи досить швидкий, як у людини з груборозвиненими нахилами душі. Він одягнений, як звичайно, у свій мундир з петлицями і в ботфорти зі шпорами. Волосся в нього стрижене, сивувате.

Ганна Андріївна, дружина його, провінціальна кокетка, ще не стара, вихована наполовину на романах та альбомах, наполовину на клопотах у своїй коморі та в дівочій. Дуже допитлива і при нагоді виявляє пиху. Бере іноді владу над чоловіком тому тільки, що той не знає, що відповідати їй. Але влада ця поширюється тільки на дрібниці й полягає в доганах та глузуванні. Вона чотири рази переодягається в різні плаття протягом п’єси.

Хлестаков, молодий чоловік років 23-х, тоненький, худенький; трохи придуркуватий і, як кажуть, без царя в голові. Один із тих людей, що їх у канцеляріях прозивають вітрогонами. Говорить і діє без усякої тями. Він не в силі зупинити постійну увагу на якійсь думці. Мова його уривчаста, і слова вилітають із уст його зовсім несподівано. Чим більше виконавець цієї ролі виявить щирості й простоти, тим більше він виграє. Одягнений за модою.

Йосип, слуга, такий, як звичайно бувають слуги немолодих літ. Говорить серйозно; дивиться трохи вниз, резонер і любить читати сам собі нотації для свого пана. Голос його завжди майже рівний, у розмові з паном набирає суворого, уривчастого й трохи навіть грубого виразу. Він розумніший за свого пана і тому швидше догадується, але не любить багато говорити і мовчки шахрай. Костюм у нього сірий або синій поношений сюртук.

Бобчинський і Добчинський, обидва низенькі, куценькі, дуже допитливі й надзвичайно схожі один на одного. Обидва з невеличкими черевцями. Обидва говорять скоромовкою і сильно допомагають жестами й руками. Добчинський трохи вищий і серйозніший за Бобчинського, але Бобчинський розв’язніший і жвавіший за Добчинського.

Ляпкін-Тяпкін, суддя, людина, що прочитала п’ять чи шість книг, і тому трохи вільнодумна. Охочий дуже здогадуватись, і через те кожному слову своєму надає ваги. Виконавець його ролі повинен завжди зберігати на обличчі своєму значущий вираз. Говорить басом з довгенькою розтяжкою, хрипом і сипом, як старовинний годинник, що спершу шипить, а потім уже б’є.

Земляніка, попечитель богоугодних закладів, дуже товста, неповоротка й незграбна людина, але до всього того проноза й шахрай. Дуже послужливий і метушливий.

Поштмейстер, простодушна до наївності людина.

Решта ролей не потребує особливих пояснень. Оригінали їх майже завжди є перед очима.

Панове актори особливо повинні звернути увагу на останню сцену. Останнє вимовлене слово має викликати електричне потрясіння всіх разом, раптово. Вся група повинна змінити положення в одну мить. Звук подиву має вирватися у всіх жінок одночасно, ніби з одних грудей. Від недодержання цих зауважень може зникнути весь ефект.

Дія перша

Кімната в домі городничого.

Ява І

Городничий, попечитель богоугодних закладів, смотритель училищ, суддя, часний пристав, лікар, двоє квартальних.

Городничий. Я запросив вас, панове, для того, щоб оголосити вам найнеприємнішу звістку. До нас їде ревізор.

Амос Федорович. Як ревізор?

Артем Пилипович. Як ревізор?

Городничий. Ревізор із Петербурга, інкогніто. Та ще й із секретним наказом.

Амос Федорович. От і маєш!

Артем Пилипович. Не мала баба клопоту.

Лука Лукич. Господи Боже, ще й із секретним наказом.

Городничий. Я ніби передчував: сьогодні мені цілісіньку ніч снилися якісь два незвичайні пацюки. Їй-право, таких я ніколи не бачив: чорні, отакенні! прийшли, понюхали — і пішли геть. Ось я вам прочитаю листа, що його одержав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артеме Пилиповичу, знаєте. Ось що він пише: «Любий друже, куме і благодійнику» (мимрить потихеньку, перебігаючи швидко очима)… «і повідомити тебе». Ага! ось! «Спішу між іншим повідомити тебе, що приїхав чиновник з наказом оглянути всю губернію і особливо наш повіт (значущо підносить палець угору). Я дізнався про це від найпевніших людей, хоч він удає з себе приватну особу. А як я знаю, що за тобою, як за кожним, водяться грішки, бо ти людина розумна і не любиш пропускати того, що пливе до рук…» (зупинився) ну, тут свої… «то раджу тобі вжити заходів, бо він може приїхати у всякий час, якщо тільки вже не приїхав і не живе де-небудь інкогніто… Вчорашнього дня я…» Ну, тут уже пішли справи сімейні: «сестра Ганна Кирилівна приїхала до нас із своїм чоловіком; Іван Кирилович дуже потовстішав і все грає на скрипку…» і таке інше, і таке інше. Так от яка обставина.

Амос Федорович. Атож, обставина така надзвичайна, просто надзвичайна. Щось тут недаремно.

Лука Лукич. А навіщо, Антоне Антоновичу, чому