Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

вона сподобалася через те, що женщина огрядна. Я великий аматор з боку жіночої огрядності.

Кочкарьов (скоса на нього поглядаючи, говорить набік). Та вже самому нічим похизуватись; ніби кисет, з якого витрусили тютюн. (Голосно.) Ні, вам зовсім не слід женитись.

Жевакін. Як так?

Кочкарьов. А так. Ну що у вас за фігура, між нами кажучи? Нога півняча…

Жевакін. Півняча?

Кочкарьов. Розуміється. Який з вас вигляд!

Жевакін. Тобто як, одначе, півняча нога?

Кочкарьов. Та просто півняча.

Жевакін. Мені здається, це, одначе, образливо…

Кочкарьов. Та я ж кажу тому, що знаю, ви людина розсудлива; іншому я не скажу. Я вас оженю, будь ласка, тільки з іншою.

Жевакін. Ні, я просив би вас, щоб з іншою мене не женили. Будьте вже такі ласкаві, щоб тільки з цією.

Кочкарьов. Звольте, оженю, тільки з умовою: ви не втручайтеся нікуди і не показуйтесь навіть на очі відданиці. Я все зроблю без вас.

Жевакін. Одначе, як же це, все без мене? Все-таки мені ж хоч на очі слід показатися.

Кочкарьов. Зовсім не слід. Ідіть додому і чекайте, цього ж вечора все буде зроблено.

Жевакін (потирає руки). А це ж усе от як би хороше. А чи не треба атестата, службового списку? Може, дівиця забажає поцікавитись. Я збігаю за ними за хвилину.

Кочкарьов. Нічого не треба, йдіть тільки додому. Я вам сьогодні ж дам знати. (Випроваджує його.) Ага, чорта з два, як би не так! Що ж це? Що ж це Подкольосін не йде? Це, однак, дивно. Невже й досі оправляє свою штрипку? Чи не побігти по нього?

Ява IX

Кочкарьов, Агафія Тихонівна.

Агафія Тихонівна (озираючись). Що, пішли? нікого нема?

Кочкарьов. Пішли, пішли, нікого.

Агафія Тихонівна. Ах, коли б ви знали, як я вся тремтіла! Такого ж справді ще ніколи не було зо мною. Але який страшний оцей Яїчниця! Який він буде тиран для дружини. Мені все так і здається, що він зараз повернеться.

Кочкарьов. О, нізащо не повернеться! Я ставлю голову, коли хтось із них двох поткне сюди носа.

Агафія Тихонівна. А третій?

Кочкарьов. Який третій?

Жевакін (висовує голову в двері). До смерті хочеться знати, як вона буде висловлюватись про мене своїм ротиком… пуп’яночок отакий!

Агафія Тихонівна. А Балтазар Балтазарович?

Жевакін. А ось воно! ось воно! (Потирає руки.)

Кочкарьов. Ото лихо! Я думав, про кого ви говорите. Та це ж просто чорт знає що, несосвітенний дурень.

Жевакін. Це що таке? Цього вже я, признаюсь, ніяк не розумію.

Агафія Тихонівна. А він, проте, на вигляд здався мені дуже хорошою людиною.

Кочкарьов. П’яниця!

Жевакін. Їй-богу, не розумію.

Агафія Тихонівна. Невже і п’яниця ще? Кочкарьов. Змилуйтеся, страшенний мерзотник.

Жевакін (голосно). Ні, дозвольте, цього вже я аж ніяк не просив вас говорити. Що-небудь сказати на мою користь, похвалити — інша справа; а щоб таким чином, отакими словами — вже дозвольте хіба когось іншого, а я вже слуга покірний.

Кочкарьов (набік). Як це надало йому підвернутися? (До Агафії Тихонівни тихо.) Дивіться, дивіться, на ногах не держиться. Отаке мисліте[64] щодня виписує. Проженіть його, та й усе! (Набік.) А Подкольосіна нема й нема. Який мерзотник! Ну вже ж і вилаю його. (Виходить.)

ЯваХ

Агафія Тихонівна і Жевакін.

Жевакін (набік). Обіцяв хвалити, а замість того вилаяв! предивна людина! (Голосно.) Ви, пані, не вірте…

Агафія Тихонівна. Пробачте, мені щось нездужається… болить голова. (Хоче піти.)

Жевакін. А може, вам щось у мені не подобається? (Показуючи на голову.) Ви не дивіться, що в мене тут маленька лисина. Це нічого, це від лихоманки; волосся зразу виросте.

Агафія Тихонівна. Мені однаково, хоч би що у вас там було.

Жевакін. У мене, пані… Якщо одягну чорний фрак, то колір лиця побілішає.

Агафія Тихонівна. Для вас краще. Прощавайте! (Виходить.)

Ява XI

Жевакін (сам, говорить услід їй). Пані, дозвольте, скажіть причину: через що? чому? Хіба маю я якусь істотну ваду, чи що?.. Пішла! Предивний випадок! Ось уже чи не в сімнадцятий раз трапляється зо мною, і все майже однаковим чином: здається, так спочатку все добре, а як дійде діло до кінця — дивись і відмовлять. (Ходить по кімнаті в роздумі.) Так. От ця вже буде чи не сімнадцята наречена! І чого ж їй, однак, хочеться? Чого б їй, приміром, той?.. з якої речі… (Подумавши.) Темно, надзвичайно темно! Якби ж був нехороший чимось. (Обдивляється.) Здається, цього сказати не можна, все, слава Богу, натура не обідила. Незрозуміло. Хіба чи не піти додому і поритися в скриньці? Там у мене були віршики, проти яких, справді, жодна не встоїть… їй-богу, розумом не збагнеш. Спочатку, здається, поталанило… Мабуть, доведеться повернути назад голоблі. А шкода, справді шкода. (Виходить.)

Ява XII

Подкольосін і Кочкарьов входять і обидва оглядаються назад.

Кочкарьов. Він не помітив нас! Бачив, з яким довгим носом вийшов?

Подкольосін. Невже йому також одмовлено, як і тим?

Кочкарьов. Рішуче!

Подкольосін (самовдоволено усміхається). А преконфузно, одначе, мабуть, коли одмовлять.

Кочкарьов. Ще б пак!

Подкольосін. Я все ще не вірю, щоб вона прямо сказала, ніби віддає перевагу мені перед усіма.

Кочкарьов. Що ти — віддає перевагу! Вона від тебе просто без пам’яті. Така любов: самих імен яких понадавала, такий запал, просто аж кипить!

Подкольосін (самовдоволено усміхається). А й справді, жінка, як схоче, яких тільки слів не наговорить. Довіку б не вигадав: мордашечка, комашечка, чорнушка…

Кочкарьов. Та що це за слова! От як одружишся, так ти побачиш у перші два місяці, які підуть слова. Просто, брат, так і танеш.

Подкольосін (усміхається). Хіба?

Кочкарьов. Як чесна людина. Послухай, однак, треба ж швидше до діла. Скажи їй і відкрий їй цю ж хвилину серце і вимагай руки.

Подкольосін. Та як же цю ж хвилину? що ти? Кочкарьов. Неодмінно цю ж хвилину… А ось і вона сама.

Ява XIII

Ті ж і Агафія Тихонівна.

Кочкарьов.Я привів до вас, пані, смертного, якого ви бачите. Ще ніколи не було такого закоханого, просто, не приведи Бог — і ворогові не побажаю…

Подкольосін (штовхаючи його під руку, тихо). Ну, ти вже, брат, здається, занадто.

Кочкарьов (до нього). Нічого, нічого! (До неї тихо.) Будьте сміливіші, він дуже тихий, намагайтеся бути якнайрозв’язнішою. Поверніть так ото бровами або, спустивши очі, так раптом і зріжте його, вражу душу,