Andrii Noshchenko - Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko

Глава сімнадцята. 

    ⁃    Он воно як!
Грім витягнув бойового молота і кинувся на мене. Занадто швидко! Я спробував блокувати удар ратищем списа, але воно вмить тріснуло, а молот продовжував летіти мені в груди. 
    ⁃    Грім, дідько! Що ти робиш? 
Мунк блокував удар молота мечем у кількох сантиметрах від мене. Я тримав у руках дві половинки списа. Того, що подарував мені вчитель. Цей телепень зламав подарунок мого вчителя…
    ⁃    Я вбʼю тебе, гнидо…
На вістрі половини списа загорілося чорно біле сонце, щедро розсипаючи сірі блискавки навколо мене. 
    ⁃    Ні! Грім, забирайся звідти! 
Васа кричала, намагаючись випередити мене і вивести Гріма з-під удару. Техніка послідовних кроків… Грім зрозумів, що потрапив у дуже скверну ситуацію. Техніку мого вчителя він упізнав, це стало видно по виразу жаху на його обличчі. Ця гнида точно не хотіла тут здохнути. Тому, як останню надію, він поставив під удар свій молот. У момент, коли чорно-біле сонце торкнулася його, Мунк ухопив мене за лікоть лівої руки і пожбурив на землю. Моя аура вибухнула, роздерши молот і пальці Гріма, що його стискали, на пил. Поле, на яке мене кинув Мунк, роздерло від удару, коли я врізався у землю. 
    ⁃    Ви, вилупки… Сьогодні я розчавлю його, чого б мені то не стало!
В моїх руках вже не було зброї, але на кінчиках розчепіриних пальців моїх рук зʼявилися тисячі сірих блискавок, під якими почали формуватися чорно білі горошини. Кожної з них вистачило б якщо не вбити Бога Війни, то добряче його скалічити. 
    ⁃    Грім! Кому сказав, біжи звідси! - закричав цього разу Мунк - Ми його затримаємо. 
    ⁃    Затримаєте? А вивезеш сам хоч таке?!
    ⁃    Стій, Анею, давай обговоримо…
    ⁃    Нічого тут обговорювати. Ця падла напала на мене і зламала подарунок вчителя! Він, курва, здохне за це! 
Я знову піднявся у небо, готуючись до атаки, але так, щоб цього разу мені вже не змогли завадити ані Васа, ані Мунк. 
    ⁃    Зачекай! - Мунк гарячково намагався владнати ситуацію. Своє життя заради Гріма він теж не горів бажанням наражати на небезпеку - Він усе тобі компенсує сторицею, я гарантую! Грім! Дай сюди свого найкращого списа і ще щось, не менш коштовне! 
Грім, що саме потроху задкував подалі від мене, витягнув вже знайомого мені з аукціону списа та малий круглий щит, і аурою передав їх Мунку. 
    ⁃    Та хай засуне цей мотлох собі у дупу! 
Я активував пʼять кіл магії одночасно. Широкі, яскраво червоні магічні печаті почали повільно обертатися навколо мене. Магія елемента часу, що прискорить мене ще дужче, та інферно, щоб відігнати двох Богів Війни зі шляху до моєї цілі. Повітря у радіусі пʼятисот метрів спалахнуло і просто щезло, перетворившись на багатометрові язики плазми, що рухаючись розривали простір до чорного небуття. Броня на на Васі та Мунку спалахнула, змусивши їх відступити подалі, за зону дії закляття. До вилупка Гріма було трохи більше кілометра. Одна ціла дві десятих секунди у моєму теперішньому стані, як підказав мені мій мозок. Цього разу я не схиблю! Боги Війни боялись, усі троє. Вони розуміли, що або вони дадуть мені вбити Гріма, або постраждають усі, і ніхто не міг сказати, наскільки сильно. Мунк подивився на Гріма, ніби прощаючись із ним. Здається, свій вибір він вже зробив, і не стане мені заважати. Я подивився на Васу. Вона коливалася. Ну ж бо, хоч зараз не будь дурепою, звали в сторону! 
    ⁃    Анею! - почув я голос позаду - Відпусти Гріма і твої друзі не постраждають! 
Чорт! Я навіть не думав, що маги втрутяться.  Паск та Віст стискали закляттями мого човна, на якому моя команда з ректором відчайдушно намагалася захиститися магічним барʼєром. Кепсько, сили там явно нерівні. Довго вони не протримаються. 
    ⁃    Вирішили шантажувати мене заручниками? А ви сміливі виродки. Не боїтеся здохнути разом з Грімом? 
    ⁃    Здохнемо чи ні, це ще невідомо. - відповів Паск, - А от твої друзі точно помруть, і це факт. 
Він був правий. Зараза! Вибору, як такого, у мене не було. Я деактивував магію, та прибрати ауру з пальців не поспішав. 
    ⁃    Відпусти моїх друзів, і хай цей йолоп, я вказав на Гріма - забирається звідси так далеко, щоб я і тіні його не відчував. Бо більше я вам такого шансу не дам!
    ⁃    Грім, забирайся звідси! - ще раз сказав йому Мунк. 
Цього разу Грім послухався і швидко зник за обрієм. Маги відпустили човна, який одразу провалився донизу, але вмить завис, погойдуючись на місці. Я прибрав ауру з пальців і спустився на поле, де підібрав уламки списа, та намагався скласти його до купи, роздивляючись, чи можна його взагалі відновити, чи це вже брухт. От же гнида! Ще раз зустріну - точно не відпущу просто так. 
    ⁃    Облиш, малий, у столиці я познайомлю тебе з хорошим майстром, полагодить, і буде як новий! 
Васа ляснула мене долонею по спині так, що подих забило. 
    ⁃    Весело тобі? 
    ⁃    Ха-ха-ха, та давно я такого мандража не хапала! Так що ага, весело! 
До нас підійшли Віст та Паск. 
    ⁃    Анею, як ти користуєшся магією?!
    ⁃    Ви зараз притомні? Ви хвилину тому тримали моїх друзів у заручниках, а зараз товаришами моїми себе уявили?!
Я стрибнув угору і пішов до човна. Та щоб вони виздихали усі там разом. Я спустився на кокпіт до команди, що відпочивала після жорстокої магічної сутички. 
    ⁃    Вибачте, я не хотів вас підставити…
Раман кволо махнув рукою. 
    ⁃    Пусте, усе гаразд. 
У мене навіть слів не було. 
Я сів за прилад штучного горизонту і скерував човна до великого озера, котре виднілося за кілька кілометрів. Йдуть вони до біса зі своєю столицею, нам потрібен відпочинок. Два мага і два Бога Війни слідували за нами. 
    ⁃    Я знала, що ти відчайдух, але щоб настільки… 
Ірген сіла поруч. 
    ⁃    Не розумію, то ти засуджуєш, чи захоплюєшся? 
    ⁃    Хммм, і те і те можна обирати одразу? 
Я засміявся і обійняв її. 
    ⁃    Звичайно! Я не той, хто обмежує людську волю чи вибір. 
    ⁃    Анею, та все ж, це вже забагато пригод за останні дні. Чорт з ним, з підземеллям, там ніхто передбачити не міг, але битися одночасно з трьома Богами Війни?! Гадала, у тебе більше здорового глузду. 
    ⁃    Ну, фактично, я бився з одним Богом Війни, та й то через те, що він на мене напав. Двоє інших навпаки, намагалися нас зупинити. Так що твої докори недоречні. 
    ⁃    Усе одно не роби так більше…
    ⁃    Гаразд, наступного разу дам себе забити якомусь боженятку…
Ірген тицьнула мене ліктем по ребрах. Я почав саджати човен, і команда спантеличено вийшла з кают компанії, намагаючись зрозуміти, що відбувається і чому ми сідаємо. 
    ⁃    А чому б нам не відпочити біля водички? - запитав я їх. 
Усі розгублено переглядались, наче я замислив якусь підлість. 
    ⁃    Капітан, - подала голос Мара - то вас так побили, еге ж? Раніше ви ніколи нічого такого не пропонували…
    ⁃    Я зараз тобі голову за таку брехню зверну! - прошипів я. - Хто водив вас до ресторану у Льготе, після того як ви продали ядра? 
    ⁃    Капітан, ви цей один раз нам до випуску з академії пригадувати будете? 
Це вже Грас. Так, дисципліна команди ні к чорту. 
    ⁃    Чому ж, і після теж… Чи ви сподіваєтесь що сховаєтесь від мене після випуску? 
Усі кволо розсміялися. Я посадив човна на галявині поруч з озером. 
    ⁃    То що, мʼясо чи риба? 
    ⁃    Мʼясо! - закричали одні. 
    ⁃    Риба! - не гірше за них інші. 
    ⁃    Щоб не було суперечок, - справедливо вирішив ректор, - ті з вас, що хочуть мʼяса - полюють на мʼясо. Ті, що вибрали рибу - йдуть рибалити. 
Я потис Раману руку. Красень просто. Подивився нагору, де у сотні метрів від нас зупинилися маги та Боги Війни. 
    ⁃    Панове, ви, звичайно, можете стовбичити там і чекати, але сьогодні ми вже нікуди не зрушимо. Тож можете або приєднатися, або йти собі далі до столиці. 
Врешті-решт вони вибрали перше, і за якийсь час спустилися на землю. 
Вечоріло, коли я лежав недалеко від багаття та спостерігав як моя команда на чолі з Раманом згуртувалися навколо магів девʼятого кола і уважно їх слухали, чи не до рота тим заглядали… Тьху! Пів дня тому вони їх у заручниках тримали, а тепер що? Бісів світ без принципів…
    ⁃    Поговоримо?  - до мене підійшов Мунк, за яким стояла Васа. 
    ⁃    Гаразд, пане Мунк. 
Вони сіли по обидва боки від мене. Недовіра чи звичайна, роками набута, пересторога? 
    ⁃    Тож, Крук передав тобі свою техніку, от чому ти відмовлявся стати учнем… 
    ⁃    Ага. - я уважно подивився на нього, потім на Васу. - Вам, з вашою аурою, вона не підходить. Навіть не намагайтеся, якщо, звісно, не хочете вкоротити собі віку. Тут я безсилий. 
Вони перезирнулись, намагаючись зрозуміти, блефую я, чи ні. Ну, хіба що трішки. 
    ⁃    Ваша аура, вона задовга для цього. 
Я витягнув ножа і дав його Мунку. 
    ⁃    Спробуйте порізати мою руку, можете навіть аурою користуватися. 
Я був абсолютно певен у силі своєї кольчуги з аури. Радше сталевий ніж піском розсиплеться. Мунк, ще не довіряючи, полоснув по моїй кисті ножем, вклавши чи не третину своєї сили. Рука по лікоть вгрузла у землю. 
    ⁃    Ай, пане Мунк, я просив порізати, а не відірвати! 
Я витягнув абсолютно цілу руку з землі. Вони знову перезирнулися. 
    ⁃    То що, ваша аура теж на таке здатна? А я свою навіть не використовував, як ви бачили. Так що повірте на слово - вам техніка не підходить. 
Вони мовчали, я спостерігав за багаттям. 
    ⁃    Нащо ти нам усе розказав? 
    ⁃    Пане Мунк, ви мене за дурня маєте? Гадаєте, я не зрозумів, навіщо ви прийшли зараз до мене? Я просто завчасно попередив неминучий конфлікт, от і все. 
    ⁃    Знаєш, що твоєму вчителю було заборонено передавати цю техніку? 
    ⁃    Ага. А ще знаю, що багато дурнів за нею ганялося, доки не здохло. 
    ⁃    Церква усе одно слідкує, щоб учнів не було…
    ⁃    З церквою я сам розберусь. Чи ви вирішили узяти на себе роль її посіпак? Ви, звичайно, можете зараз спробувати, та ви вже бачили, на що я здатен і чи певні ви, що я показав усі свої козирі?
Вони мовчали. Остання моя фраза була вже повним блефом, та я лежав абсолютно розслаблено, що точно не додавало їм рішучості перейти до дій. 
    ⁃    Хуууу, Анею, нам то ні до чого, хай церква сама вирішує. Але, що означає «задовга аура»?
    ⁃    Ну, це - я покрутив рукою у повітрі - вона не підходить…
Ага, так я усе тобі і розповів. Та хоч до смерті головою тепер бийся, сподіваючись зрозуміти, що я мав на увазі. 
    ⁃    Так що, тепер я не зможу бути твоїм тренером? 
Дідько, вона і справді ідіотка? 
    ⁃    Пані Васа, я не відмовляюся від своїх слів, тож вам вирішувати. 
Святі їжаки, ну як можна бути такою сильною, такою ци… мати такого бюста, і не мати клепки у голові? І як вона узагалі вижила при імперському дворі з такими розумовими здібностями?
    ⁃    То давай! 
    ⁃    Що, вибачте? 
    ⁃    Вставай, будемо тренуватися! 
    ⁃    Пані Васа, моя зброя…
    ⁃    Не треба, будемо битися на кулаках! 
    ⁃    Ну що ж, раз тренер наполягає, я не можу відмовитись. 
Ми злетіли високо у повітря, щоб не заважати іншим. 
    ⁃    Правила? - запитав я, коли ми зупинилися. 
    ⁃    Ой, маленький Предок піклується за правила! Використовуй усе, що маєш! Ну, окрім техніки Крука, звісно, і отої своєї вогняної магії! - почала одразу додавати вона умови. 
Я усе ще чекав, чи не додасть вона чого до того списку. 
    ⁃    Чого завмер? Ми будемо тренуватися? 
Гаразд! Я активував магію пʼяти кіл.  Яскраво червоне світло розвіяло чорноту неба навколо мене. Васа заборонила мені використовувати закляття елемента вогню, мою найліпшу силу… То що ж мені тоді вибрати? Елемент часу? Ні, я все одно і близько не порівняюсь з нею у швидкості… Я гарячково перебирав у голові пів сотні заклять, намагаючись вирішити, що ж буде ліпше для мене у цьому бою. Простір. Треба зкривити простір навколо себе, щоб вона не бачила моє точне місцезнаходження. Адже немає жодного сенсу у твоїй надсилі, коли ти не можеш влучити у свого суперника! Це може спрацювати навіть проти Богині Війни. Елемент простору магії четвертого кола - викривлений простір, елемент пітьми магії третього кола - могильна тиша, елемент повітря магія пʼятого кола - повітряний вибух… перший послідовний крок - я атакував. Здається, Васа дійсно не бачила мене через усі ці закляття. Єдине, що вона могла побачити, то слід моєї аури, але через викривлений простір вона блокувала мій удар зовсім не з того боку, де він був насправді. Мій кулак розірвав броню її аури, та почав зминати її ребра з лівого боку у районі селезінки. Васу відкинуло на добру сотню метрів цим ударом. 
    ⁃    А в тебе багато фокусів! - вигукнула вона, почісуючи ребра - Та цього замало! 
Міцна! Я атакував знову. Васа намагалася підлаштуватися і визначити, де ж я насправді знаходжусь, але її кулаки пролітали повз мене кожного разу, коли мої удари завжди сягали цілі, хоча й не завдавали видимої шкоди тілу Богині Війни. Я був занадто слабким. Аж раптом вона зробила нестандартний хід - просто нанесла удар ногою по колу навколо себе. Цьому я запобігти аж ніяк не міг, і хоча встиг виставити блок руками, прилетіло мені добряче. Я відчув, наче мої кістки риплять та згинаються. 
    ⁃    Пані Васа! Ви ж сказали на кулаках! - закричав я, коли зміг зупинитися. 
    ⁃    Ха! Лише йолоп довіряє противнику у битві! 
Так он ти як! Ну гаразд! Я знову кинувся у атаку. Цього разу, наблизившись до неї, я розповсюдив свою жагу крові, яка після останньої різанини у підземеллі набула фізичного багряно-чорного забарвлення, і мала у собі вкраплення відчаю від моменту смерті монстрів високого класу. Адже поглинав я тоді не лише їх ядра, а й саме життя, що не могло не лишити відбитка за собою. 
    ⁃    Уххххх - застогнала Васа виставляючи перед собою долоні. 
Я заскочив до неї ззаду і вхопивши правою рукою волосся на маківці, щосили вдарив коліном під основу її черепа. Богиня Війни відлетіла, лишивши у моїй руці добрий пучок свого волосся. 
    ⁃    Упіймала! 
Вона раптом опинилася навпроти і охопила мене руками, притискаючи до себе. Дідько! Оце так силища! Я відчув як мій хребет і ребра тріщать, та ось-ось луснуть. Останнє, що я запамʼятав, то як білий лоб Васи несеться до мого перенісся. 
Я прийшов до тями відчувши, що мене поливають холодною водою. Вона лилася товстим потоком з закляття, створеним Грасом прямісінько наді мною. Навколо стояла моя команда та Васа, що задоволено посміхалася. Я сів, відчуваючи нудоту і запаморочення. Гарно вона мене приклала, гарно… Я витягнув пігулку відновлення і зʼїв. Начебто полегшало. 
    ⁃    А ти молодець, так довго тримався проти мене! 
Та що ти верзеш, ти своїми умовами просто руки мені за спиною звʼязала! 
    ⁃    Ну що, продовжимо? - запропонувала Васа. 
Я помахав рукою, відмовляючись. 
    ⁃    Вибачте, тренере, але надмірні тренування можуть нашкодити здоровʼю учня, так що не сьогодні. Завтра приходьте! 
    ⁃    Он воно як… Гаразд, тоді завтра продовжимо! 
    ⁃    Пані Васа, як ви визначили моє місцезнаходження? 
Я не дуже то і сподівався на відповідь…
    ⁃    Ха! Усе просто, Боги Війни відчувають кожну частину свого тіла, де б вона не була. Ти просто Бойовий Предок і не знаєш ще цього. 
Вона обернулась і, цілком задоволена собою, пішла геть. От дурепа, хто ж так відверто усе розказує супернику… Тож, моє фіаско сталося лише через мою дурість. Не треба хапати жінок за волосся! Ще й висмикати його з голови…
    ⁃    Ти як? - поруч присіла Ірген. 
    ⁃    Та, здається, жити буду…
    ⁃    У тебе… пффффф, у тебе гуля й досі на лобі, ха-ха-ха, вибач, але я не можу… Це смішно…
Ірген витягла люстерко і простягла мені. На лобі між брів дійсно висіла величезна жовта гуля… Дідько, я проковтнув ще одну пігулку і пішов до човна. Хотілося у ліжко і нікого не бачити хочаб кілька годин.