Ельма Кіраз - Правила помсти, Ельма Кіраз

— Вже краще? — він відставив своє вино і підійшовши до мене, взяв за обидві руки.

— Так, наче, — я криво посміхнулась. 

Артур притягнув мене ближче та накрив губи своїми. Знову його аромат заволодів усім навколо. Я з неприхованим бажанням піддалась на цей поцілунок. Не можу перечити власним почуттям, а вони аж кричать від того, що мене так сильно тягне до Артура. Його руки повільно піднялись по моїх догори та тепео він обіймав мене за плечі і наші тіла стали ще ближче. Я поклала свою руку на його шию, а іншу продовжила тримати на грудях. Мені подобалось відчувати, як сильно та часто бʼється його серце. Подобалось, що причиною такого хвилювання є я. Невже він все ж не збрехав і дійсно закохався в мене. Ми цілувались дуже довго. Його губи були з присмаком вина. Руки з моїх плечей повільно піднялися ще вище і одну він запустив у моє волосся. Здається, там була якась моя дуже особлива зона, тому що я видала несвідомий стогін. Артуру це, напевно, сподобалось, тому що він почав цілувати пристрасніше. Може, те вино його трохи розслабило. І я розуміла, що мені хотілося б так само. Нас перервав дзвінок його телефону. Спочатку він ігнорував це, але коли подзвонили вдруге, то все-таки довелось відповісти. Чоловік пішов до іншої кімнати, а я ж намагалась перевести дихання. Потім взяла свій келих, який ще досі був порожній і теж налила вина. Випила майже все одразу. Але оте дивне хвилююче відчуття в животі не проходило. І такого я ще не відчувала ніколи.

— От ідіоти, — за якийсь час зʼявився Артур, — взагалі не можна залишати їх самих. Постійно щось стається. От, зламався принтер. Там, де він зараз найбільше потрібен.

— Ти такий суворий начальник, — я посміхнулась і відчувала, як вино гріє в грудях. Тілу все ж вдалось трохи розслабитись. 

— Я не хочу бути злим, — він важко видихнув, — але не виходить. Постійно знайдеться хтось, хто все зіпсує.

— Не кажи, що з принтером знову повʼязана Олена.

— Ні, — він пирснув сміхом, — цього разу вона ні в чому не винна.

— От з нею ти дуже несправедливий. 

— Та годі вже про цю роботу, — Артур підійшов до мене та уважно розглядав обличчя, — я хоч трохи хочу забути про це божевільне місце. 

— Проте поряд з тобою інше божевілля, — сказала, дивлячись йому в очі.

— А от в нього я б поринув з головою, — пошепки сказав Артур і провів пальцями по моїй щоці, опускаючись до шиї та ключиць. Це був найприємніший та найспокусливіший дотик у моєму житті.

— Це божевілля затягує, — я прошепотіла йому це на вухо, — з нього важко вибратися. Неможливо.

— Ну то й нехай, — його руки опустились та повільно заповзли під мій светр. Пальці Артура були гарячими і від таких неоднозначних дотиків ставало душно. Я здогадувалась, чим це може закінчитися. Але мені було байдуже, хотілося забутися в моменті, просто тут і зараз з чоловіком, який викликає у мене бурю емоцій. 
Та напевно вечір сьогодні не мав свого шансу на продовження, бо вже істерично дзвонив мій телефон. Я нехотячи відійшла від Артура, щоб знайти смартфон у своїй сумці.

— Алло.

— Кіро… ти не зайнята? — це була Олена.

— Ну…— я задумалась, бо звісно ж, не могла сказати їй правди. — А щось сталося?

— Не знаю навіть, що сказати. Просто я…я…розповіла усе батькові дитини.

— Що!? — я крикнула занадто голосно і обернулась, але Артур і далі був зайнятий своїми справами, — для чого?

— Вирішила, що він повинен знати, — дівчина розплакалась, — але це було жахливо…

— Можу собі уявити, — я важко видихнула.

— То ти не зайнята? Не могла б заїхати до мене? Будь ласка…— Олена схлипувала і мені стало просто дуже шкода її. Вона така ніжна, але самотня. І ніхто не може їй допомогти.

— Ну…ну добре. Чекай, я скоро буду.

Я вимкнула дзвінок та повернулась до Артура. Він сидів на дивані, поклавши одну руку на спинку, а в іншій тримав телефон. Він був таким привабливим, сильним і впевненим, але водночас ніжним та делікатним. Серце занило від того, що доведеться поїхати, але розум впевнено казав, що так буде краще. 
Артур сказав, що все розуміє, але прощальний поцілунок ніяк не міг завершитися. Вже сидячи в авто, я ще раз глянула на будинок. Не знаю, якими були вікна його квартири. Та ми були за крок до того, щоб провести разом ніч. Моє тіло аж нило від бажання… Так хотілося відчутт всю силу його почуттів. Та зрештою я розуміла, що дзвінок Олени був рятівним. І мабуть все ж таки розумом я ще не готова до такого стрімкого розвитку наших стосунків.

Привіт) дуже дякую за те, що цікавитесь цією історією♥️ проте не будьте байдужими, ставте вподобайки, додавайте в бібліотеку, підписуйтесь на мою сторінку, а ще діліться враженнями. Ваша активність це найбільша мотивація та натхнення для автора, щоб оновлення і надалі виходили так часто. 
Я дуже люблю вас, мої читачі і також спілкування з вами)) то ж не соромтесь♥️. 
Дякую що читаєте мою книгу♥️