Валерій СЛОБОДА - Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА

– То це тобі влада дозволяє глумитися над людьми? – кинув він в лице Корзо. – Це ти, як представник влади, схопив, зв’язав і кинув до підвалу Вереску, щоб потім взяти її силою, так Корзо?

Корзо на декілька секунд завагався, але швидко опанував себе і заверещав як навіжений:

– Схопити обох!

Троє «підданих» старійшини кинулися на Максима, але він ще не зовсім забув рукопашний бій, якому його вчили в армії, і вправно ухилявся від стусанів, наносячи своїм противникам точні удари по больових точках. Першого він вибив ударом у кадик, і той впав на землю, хапаючи повітря, мов рибина на березі. Другий отримав по печінці, і також скорчився від болю, а третьому «повезло» більше всіх, він отримав потужний, з усього маху, удар ногою в пах і навряд чи йому сьогодні допоможе Дара бути «обраним». Бічним зором Максим побачив, як двоє чоловіків схопили Вереску, і мов скажений звір, кинувся на них. Схопивши одного за барки, він з такою силою швиргонув його в бік, що той відірвався від землі і на льоту гримнувся об стовбур дерева, сповзаючи по ньому, втратив свідомість. Другий, побачивши таку картину, відпустив Вереску і кинувся до Корзо.

– Тікаймо! – крикнула Вереска, і Максим на цей раз не став вже вагатися і шукати справедливості в цих не зрозумілих ще до кінця людей з їхніми законами і правилами.

– За ними! – дав команду Корзо, і сам з десятком прислужників кинувся навздогін за втікачами.

Коли вони минули селище, Вереска взяла напрямок на Максимів хутір, але він її потягнув за собою у протилежний бік, усвідомлюючи, що переслідувачі подумають так само і кинуться їм напереріз. Ніч була хоч і світла, але місяць раз по раз ховався за хмари і саме в цей момент доводилося натикатися на гілля, що боляче шмагало по обличчю. Максим намагався встигнути чим подалі його відкидати, щоб воно не завдавало болю Вересці, що бігла ззаду за ним, тримаючись за його руку. Але діставалося і їй, бо він періодично чув її «сикання», втягнуте до себе.

Корзо, як і передбачив Максим, послав декількох чоловіків до «Галявини блукань», щоб вони чекали на них у засідках біля стежок, що вели до галявини. Він був впевнений на всі сто, що Максим з Верескою будуть втікати тільки сюди. В принципі, іншого виходу в них і не було, бо залишатися поза межами галявини, це наражатися на небезпеку, бути впійманими, і ніхто не міг дати гарантії, що Корзо залишить їх живими, в будь-якому разі, Максима. Сам Корзо з рештою своїх прихвоснів старався наздогнати втікачів, або, принаймні, заставити їх втікати до Галявини.

Вереска вже добряче втомилася, їй не вистачало повітря, яке вона вдихала так часто і так глибоко, що болісно різало в легенях, а в роті з’явився металевий присмак. Максим, загартований в армії, та й у повсякденному житті він не полишав заняття спортом і час від часу бігав на далекі дистанції, випробовуючи себе, або на полюванні за здобиччю, не відразу замітив, що Вереска вже не біжить, а мало не теліпається на його руці. Місяць знову визирнув із-за хмари й освітив чагарник, в якому Максим вирішив переховатися, щоб віддихалася Вереска. Тільки вони сховалися, як на шляху Корзо з прихвоснями з’явилися ще одні Вереска з Максимом і побігли в протилежний бік від чагарника, а в цієї пари сил вистачало, щоб вічно втікати від нього.

У місячному сяйві чітко висвітилися дві постаті, що бігли в глиб нічного лісу.

– Там! За ними! – скомандував Корзо і зі своїми посіпаками кинувся у погоню.

Як тільки ця зграя на чолі зі своїм вожаком зникла в темряві лісу, з’явився старий у своєму дивному балахоні і тихо промовив сам до себе: «Ось і все… час завершувати свої справи в цьому світі». Він поволі став щезати і після повного його зникнення на тому місці з’явився дивний символ величиною з яблуко, що складався з трьох шісток чи дев’яток, які були прописані, ледве помітною, мерехтливою павутинкою по колу, поєднуючись хвостиками в його центрі. У цьому магічному символі поєдналися в циклічній вічності смерть і народження життя. Цифри «6» і «9» відображають у собі зростаючий зародок і обертаючи цей символ навколо його осі, ми переходимо від шістки до дев’ятки. Якщо з низу ми бачимо шістку то зверху дві дев’ятки і навпаки, тобто народжене життя поступається неминучій смерті і перероджується знову. Символ не надовго затримався на тому місці, де зникла первородна Максимова душа, він ніби від легенького подиху вітру поплив, обминаючи на своєму шляху рослинність до чагарника, де сховалися Максим з Верескою.

Чи помічали цей символ втікачі? Мабуть, що ні, бо вони намагалися навіть тихіше віддихуватися, щоб не бути викритими своїми переслідувачами і в цей момент їм було не до того, щоб розглядати, що там зависало над ними вгорі ледве помітне, розміром з яблуко.

Максим прислухався, ліс наповнився звичними нічними звуками. Десь далеко покрикував пугач, але шуму від переслідувачів вже не було чути. Виходити з рятівного чагарника було ще небезпечно, тому він прийняв рішення ще певний час залишатися на цьому місці. Вереска вже оговталася і її трохи морозило, бо ніч була ще прохолодна, а в легенькій сукні з оголеними стегнами не зігрієшся. Максим зняв з себе шкіряну куртку й одягнув на неї, його промоклу від поту сорочку відразу скувало холодом. Але він знав, що якщо розслабити тіло, то не так змерзнеш, і спробував так зробити.

– А, що то за «обраний» для Дари? – пошепки запитав Максим, згадавши, як Корзо вказав на нього.

– Як ти, може, вже помітив, що коло чоловіків поступово звужується, тому що їх стає все менше і менше в танку, то той, хто залишається не обраний жінкою, є обраний Дарою, – також пошепки відповіла Вереска.