Валерій СЛОБОДА - Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА

– Холодно, це коли вже «мінус», а сьогодні… ти подивися, яка чудова погода, сонечко он як старається, щоб тобі вгодити. А знаєш, що? — Максим зробив паузу, – а давай сьогодні поїдемо на пікнік?

– На який ще пікнік? У мене роботи по хаті з головою, – заперечила дружина, – мені попрати треба, попрасувати хотіла…

– Кохана, це не причина, щоб не насолоджуватися життям, приїдемо з пікніка, я сам все попрасую, а зараз давай після сніданку збиратися на природу. Візьмемо м’яса, вина… посмажимо шашлички, вип’ємо…

– Яке вип’ємо, а кермо? Чи пішки підемо? Але ж тут поряд нема гарної місцевості. От якби поїхати на твій хутір… мені там дуже сподобалося, коли ми були минулого разу.

– Гаразд, їдемо на хутір.

– А ти що, вино не будеш пити?

– Чому не буду? Буду, «Какой жє шашлік і бєз віна, а?», – з кавказьким акцентом проговорив Максим.

– Ти що за кермом будеш пити? Тоді не їдемо, – стала відмовлятися дружина.

– Кохана, ти, мабуть, не помітила, що наші діти вже повиростали? Сашко два тижні назад іспит склав на «права», він сяде за кермо. Нехай досвіду набирається, а тато… а тато нарешті може спокійно розслабитися. Так що давай, Оксанко, буди дітей, хай снідають і вперед.

Хутір зустрів їх какофонією щебету пташок, що приглушувалася шелестом вже здебільшого пожовклого листя на деревах, яке куйовдив вітерець. День був чудовим. Сонце вже встигло прогріти повітря, і якби не пожовклий ліс, то здавалося б, що надворі ще літо.

Максим розділив обов’язки, кому чим зайнятися до приготування пікніка, а сам подався на окраїну хутора за хмизом, і за звичкою рушив у тому напрямку, куди кожний раз ходив у тому світі, чи сні, він вже став у цьому сумніватися. Дійшовши до місця, він звичайно натрапив на вирубану ділянку замість розкішної діброви, крізь яку вже мало проглядатися селище. Максим навіть прижмурився, щоб пильніше придивитися, але і цього разу, як і в інші, коли сам заїжджав на хутір, нічого не побачив. Набравши оберемок сухого гілля з грабу і дуба, що лишилося на недогорілих купах, він повернувся до своїх.

Смажені шашлики, вино змусили Максима відволіктися від настирливої думки, що це все, що тут відбувалося упродовж року в паралельному світі, був не сон, а щира правда. Тож він повністю віддався своїй сім’ї, розказуючи різні історії з свого дитячого життя, коли проживав тут.

Відпочинок доходив вже кінця, тим паче на них сунула темна дощова хмара і вітер вже доносив дрібненькі крапельки дощу.

– Хапайте речі і біжіть до машини! – скомандував Максим, – а я тут трохи приберусь. Хутко біжіть, бо ще намокнете, а дощик вже не літній.

– А ти як, ти що не намокнеш? Та залиш це сміття, іншим разом поприбираєшся, – запропонувала дружина.

– Марш звідси, я сказав! Не намокну, я не промокальний, – підвищив трохи тон Максим, і коли побачив, що дружина з дітьми поспішили до авто, пробурмотів, – надворі осінь, а ніхто з чотирьох не здогадався взяти з собою парасольку.

Небо все набухало чорнотою і вітер ставав сильнішим. По Максимовій душі навіть пробіглося якесь моторошне відчуття, але вітер враз втихомирився. Темні хмари розвіялися і на небі запанувало сонце. Повітря наповнилося теплом, що навіть стало парко.

«Слава Богу, пронесло. А я вже думав, лине як з відра», – подумав Максим, нахиляючись за пластиковою пляшкою з недопитою водою. І раптом він побачив наконечник стріли з майже вже трухлявим древком. Він не повірив своїм очам. Його тілом пробігся холодок і водночас якесь радісне відчуття, що цей наконечник був підтвердженням, що все, що відбулося тут з ним у паралельному світі, було насправді. Максим схопив його і поспішив з ним до дружини, щоб довести їй, що він нічого не вигадував, і все, що він розповів, це був не сон під час нападу.

– Максиме! – схопив його ззаду голос Верески.

Він закляк на місці. Пройшла добра хвилина, поки він наважився оглянутися назад. Біля «кучерявого» дуба стояла Вереска. Його Вереска з хлопчиком років п’яти, геть схожим на нього. Хлопчина тулився до матері, глипаючи на Максима очима його первородної Душі.

                                                                  Кінець 

Кінець