Валерій СЛОБОДА - Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА

Але пройшовши декілька десятків метрів, спинився. Щось його бентежило і заставляло не слухати Вереску. «А з якого дива я повинен її слухати? Піду та з Яроном хоча б меду ще вип’ю, та подивлюся на морду Корзо, коли він побачить Вереску. Хоч якась розвага буде», – прийняв рішення він і повернув до Майдану.

Коли Максим підійшов, то танок «Дари» на майдані, якраз набирав обертів. Звучала ритмічна музика. Чоловіки на кшталт гуцульського «Аркана» танцювали навколо вогнища спинами до центру. Це, звісно, здивувало його, бо в центрі горіло чимале вогнище і треба було чітко тримати відстань від вогню, щоб ненароком не втрапити туди. «Можливо, вони відчувають жар вогнища і віддаляються на безпечну відстань», – зробив висновок Максим. На чотири сторони від вогнища навколо якого танцювали чоловіки, горіли багаття суттєво менші за центральне. Біля кожного багаття танцювала молода жінка, чи дівчина. Витанцьовували вони також у ритм чоловічого танцю, але в їхньому танці вирізнялися еротичні рухи, розпалюючи пристрасть у чоловіків. Відтанцювавши своє соло, жінка підбігала до танцюючих чоловіків і вихапувала з кола свого обранця, знімала з себе гірлянду з квіток, надягала на нього, і вони, побравшись за руки, зникали в темряві. І так почергово молоді жінки забирали своїх обранців і з ними усамітнювалися десь. На місця обраних чоловіків у танок вливалися інші, й Максим побачив, як до танцюючих приєднався Корзо. Він так завзято витанцьовував, що його «медальйон влади» вискочив з під сорочки і сіпався на грудях, ніби сигналізуючи: «вибери мене, мене вибери».

Один за одним обирали чоловіків, а Корзо все ще витанцьовував у кругу, що поступово звужувався і від вогню вже добряче припікало. Всі хлопці рясно вкрилися потом, але не здавалися, тому що, як замітив Максим, біля сателітних вогнищ танцювали вже найгарніші і наймолодші жінки. І тут він побачив, як у свою чергу до вогнища з північною сторони підбігла Вереска. Вона була одягнена в світлу сукню з вишитим золотистим орнаментом по краях бокових розрізів, що оголювали її стегна. Її розкішне волосся прикрашав вінок, до якого були вплетені фіалки. В руках вона тримала квіткову гірлянду, яка яскравими барвами привертала до себе увагу. Вереска почала свій танок. О, так це були ті неперевершені рухи, що викрикували первісним жіночим єством самиці, яка хоче покорити силу й агресію альфа-самця для поєднання і продовження роду. Стегна раз по раз вислизували з під сукні в розрізах, ловлячи на собі спокусливі погляди чоловіків, розпалюючи в їхніх серцях нестримну жагу пристрасті і бажання оволодіти цією жінкою. Танок Верески чим далі, тим більше наповнювався нестримними, енергійними рухами, ніби гірський потік, що падав до підніжжя гори. Її тіло вигиналося ніби билинка від шаленого вітру, що вистоює навіть і тоді, коли той трощить і вириває з корінням столітні дуби.

Максим так захопився танком Верески, що не збагнув, як просунувся наперед гурту, щоб краще бачити це дійство. Враз він згадав про Корзо і звернув увагу на нього. Той чи не впізнав Вереску, чи робив вигляд, ніби нічого не сталося. Але ні, він помилявся, як тільки Корзо опинився в напрямку, де танцювала Вереска, то впізнав її відразу. Він збився з ритму і різко зупинився, дехто навіть, спіткнувшись, мало не впав. Музиканти побачивши цей каламбур, перестали грати. В гурті хтось хіхікнув, але більшість невдоволено загомоніла.

Вереска також припинила свій танець і з викликом дивилася у вічі Корзо. Той пополотнів на лиці і його очі забігали в пошуку виходу з ситуації, що склалася. Ніхто не знав, що саме сталося між Верескою і Корзо, але відчували, що щось недобре і затягнулася мовчазна пауза, яку, не стерпівши, порушив Максим:

– Що, Корзо, в голові запаморочилося від танцю Верески? Чи ти не чекав її тут побачити?

Корзо вмить перекинув погляд на Максима. В його темних, як ніч, очах поміж вогників, що відбивалися від багать, загорівся вогник надії, лице налилося люттю і побагровіло. Вереска також помітила переміну в Корзо і, зірвавшись, щодуху кинулася до Максима, увінчуючи його гірляндою з квіток. Потім схопила його руку, підняла до гори, і вигукнула:

– Мій обраний! – і пошепки сказала до Максима, – я ж тебе прохала не приходити. Чому ти мене не послухав? Навіщо ти сам себе приносиш в жертву? – а потім знову в голос, – ми йдемо звідси!

Гуртом покотилася хвиля невдоволених вигуків, але люд все ж таки розступався, даючи їм пройти, бо всі знали, що такий закон – кого обрала жінка – це її право, і ніхто не може цьому перечити, бо так захотіла богиня Дара. Вони майже вийшли за межі майдану, але світло від вогнищ ще тримало їх у своїх обіймах, раптом в спину донісся голос Корзо:

– Стійте! Це не за законом, він не має права брати участь у наших обрядах. Він не наш, не нашого племені. Він взагалі чужинець, і, як він сам каже, не з нашого світу. Ти, Вереско, не повинна була його обирати.

– Корзо, не перебільшуй, – почувся голос Ярона з натовпу, – чітко сказано, що сьогодні воля жінки – це воля Дари. Можливо, вона його до нас і прислала, щоб так сталося, – і по натовпу розсипалися схвальні вигуки.

– На це ще є і моя влада! – вигукнув Корзо, випинаючи груди так, щоб усім було добре видно медальйона, – я, як старійшина громади, зобов’язаний слідкувати за порядком і виконанням законів громади. Тому я наказую взяти його, і якщо ви стверджуєте, що на це воля Дари, то нехай він і буде її обранцем.

– Біжім! – сіпнула за руку Максима Вереска, побачивши, що до них наближаються посіпаки Корзо. Але він висмикнув руку назад, вирішивши викрити перед людьми злочин Корзо.