Валерій СЛОБОДА - Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА

– І все?

– Ні, не все. Потім його наряджають і кудись відводять. Після цього вони вже не повертаються. Ходять чутки, що їх приносять у жертву. Тобто спалюють на жертовному вогнищі, – сказала вона це якось так буденно, що в Максима по спині пробігли «мурашки».

– Господи, і чому всі релігії такі кровожерливі? – прошепотів він, згадавши в своєму світі зниклу цивілізацію Майя.

Раптом недалечко тріснула гілочка, і Вереска, злякавшись, пригорнулася до Максима. Тривога була зайвою, бо це, мабуть, якийсь нічний мешканець лісу бродив у пошуках їжі, але Максим вже встиг вдихнути запах її волосся, насичений лісовими травами, і притулив Вереску до грудей сильніше. Серце забилось гучніше і швидше, розганяючи по жилах кров, наповнюючи тіло теплом, і йому стало аж гаряче. В нього вже так давно не було жінки, і ця накопичена стриманість, немов гірський потік, що прорвав перепону, зносячи все на своєму шляху, вирвалася з нього, затьмарюючи розум. Пристрасним поцілунком він жадібно вп’явся в її уста, мов спраглий кочівник пустелі до джерела. Вереска не заперечувала і відповідала йому взаємністю. Його руки рухалися по її стрункому стану, відчуваючи ніжність, пружність і неперевершеність форм жіночого тіла. Максиму хотілося втиснути її в себе, в своє серце і так поєднатися з нею навіки, на все життя. Природа вершила своє. Від збудження він був не в силах себе стримати і схопив її на руки... Вир кохання захопив їх у свої тенета, переносячи на все вищі вершини відчуттів, поєднуючи два серця, дві душі, два світи, щоб породити нове життя, новий світ...

Стомлені коханням, Максим з Верескою, пригорнувшись одне до одного, задрімали і не бачили, як у цей момент дивний символ опустився, увійшовши крізь тіло в її лоно.