Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

До землі залишалося якихось двадцять метрів, коли Джеймс оступився; він лише відчув легкий поштовх ззаду, наче сильний порив вітру. І не зміг утриматись на ногах.

Хиткий камінь відколовся від скелі, і хлопець стрімголов покотився за ним вниз. П'ятьма метрами нижче він вдарився о скошене плато, суцільно засіяне дрібною гострою кам'яною крихтою. Повітря зі свистом вийшло з легенів, і Джеймс закашлявся. Не встигнувши вдихнути, він зачепився за сосну і почув тріск порваної куртки.

Намагаючись зупинити ковзання по стрімкій скелі, він втратив рукавички і тут же обдер руки об землю і каміння. Але швидкість його падіння лише збільшилася. Джеймс ледве зміг розрізнити перелякане обличчя Пітера десь поруч, зовсім недалеко.

Біля самого підніжжя злощасної скелі ряд замшелих, слизьких каменів кинувся прямо на Джеймса: хлопець уперся ногами в цю перешкоду і почув огидний тріск. Одразу ж джинсова тканина на лівій нозі пофарбувалася у густі, темно-червоні тони, Джеймс стиснув зуби і на мить замружився. Все навколо на мить забарвилося в білий колір, наче його засліпило спалахом. Він добряче приклався головою об щось тверде і дуже холодне. І ледве придушив власний стогін.

Нарешті, це шалене падіння закінчилося і, розпластавшись на сирому камені, Джеймс нерухомо лежав, намагаючись вдихнути, намагаючись не помічати болю.

З кожним вдихом хрипи виривалися з його грудей; важкі, чавунні руки обхопили голову, немов укриваючи її від пульсуючого болю. Джеймс заплющив очі на мить, як раптом почув метушню зовсім поруч: хтось кличе його на ім'я, просить кудись подивитися.

- Поклич батька, - глухо видавив він і метушня тут же припинилася. Він чув як похапцем тікає Пітер, як раптом почув і інші кроки, швидкі і важкі з іншого боку, але зовсім поруч із собою. Розплющивши очі, він здивувався - навколо не виявилося жодної живої душі. Тремтяча рука потяглася до залитої кров'ю ноги, але будь-який рух відгукувався в тілі диким болем, і хлопчик безсило опустив руки назад на землю.

- Джеймсе! Джеймсе! - Якоїсь миті голос Стівена, такий гучний, заглушив все навколо. Тільки шаги ніг, що шурхотіли по гальці, ставали все голосніше і Джеймс розплющив очі.

- Тут!  - пролунало у відповідь. Стівен помітив сина і тепер ліз на кам'яний майданчик. За ним квапливо піднімався Тоні.

А Пітера вже, напевно, прив'язали до стовпа і спалили за те, що не відмовив мене від цієї дурниці, подумалося Джеймсу і він чомусь спробував сісти. 

- Ні ні! Не рухайся! Невідомо що ти міг зашкодити, - гарчав Тоні десь зовсім поряд.

Джеймс не став пручатися. Ногу страшенно саднило, у скронях щосили пульсував біль і гарячими хвилями заливав все тіло.

Тоні першим підбіг до племінника, тут же поряд виріс Стівен, він виглядав таким наляканим і щось кричав, але Джеймс чомусь не міг розібрати жодного слова.

- Так, панночко, ти мене чуєш? - Пальці Тоні торкнулися роздертих зап'ясть. Намацавши пульс, він швидко обхопив обличчя Джеймса руками, одразу забруднившись кров'ю.

- Розплющ очі, Джею! Поглянь на мене! Ти мене чуєш? У нього шок, Стіве, треба терміново до лікарні.

- Тоні, вибач, здається, я зламав ногу, - пробурмотів Джеймс і його очі заплющилися.