Гай Пліній Молодший - Вибрані листи

роздумувати над тим, що й видатні оратори вважали віршування не лише приємним, а й похвальним заняттям. Я зібрався з думками і, собі ж на подив, після довгої перерви, за якихось декілька хвилин ось у таких рядках описав те, що й спонукало мене до писання:

Галла читаючи, ті його книги, в яких він зухвало

Батькові зваживсь і пальму оддать, і блиск Ціцерона,

Жарт я надибав цього ж Ціцерона, і зблискував жарт цей

Справді не менше, ніж те, що вельми поважне у нього.

Тим він і показав, що й великі мужі свою душу

Дотепом теж солодять і всілякого роду смішками,

Ще й пожалівся: Тірон, мов, якось-то, у пізню годину,

Хитро цілунок заборгував, давши спробувать, сам же

Спритно украв його й втік. І ось, прочитавши, я мовив:

«Що ж то з любов’ю ховатись тепер? Навіщо таїти

Підступи всякі, обмов боячись? Чи не краще зізнатись,

Як мною крутить Тірон, як він ласками може дурити,

Як те крутійство й ті ласки скупі новий пал роздувають?

Тоді я перейшов до елегійних віршів: пішло й те писання легко й швидко. Зваблений тією легкістю, я став додавати до них іще й іще. Повернувшись до Рима, я прочитав їх друзям. Схвалили. Так ото, щойно вільна хвилина, особливо в дорозі, я випробовував різні віршові розміри. Врешті, за прикладом багатьох, захотілось і мені скласти окрему книжечку гендекасилабів, і не жалкую, що зробив це: їх читають, переписують, навіть співають, а греки (ті через цю книжечку й латину полюбили) виконують їх, підграючи собі то на лірі, то на кітарі.

Але що це я так вихваляюся? Втім, поетам і подуріти дозволено[179]. А ще ж мова тут не про мою, а про думку інших людей. Правдивий їхній суд чи помилковий, а мене це однаково втішає. Про одне молю богів: хай і нащадки, як і вони, помиляються чи правдиво судять. Бувай здоровий!

Лист 5

Пліній Кальпурнії[180] — вітання

Не повіриш, як я за тобою стужився. Перша причина — любов; друга — що ми не звикли бути в розлуці. Тому-то, не в змозі заснути, більшу частину ночі я викликаю в пам’яті твій образ. Тож і вдень, у ті години, коли я звик тебе бачити, самі ноги, як то влучно мовиться, несуть мене до твоєї кімнати. Врешті, похнюплений, сумний, наче прогнаний, я повертаюся з порожнього порога. Так ото не мучуся лише тоді, коли кручусь на форумі, весь у справах друзів. Уяви собі тепер, як я без тебе живу, моя полегшо у праці, розрадо і втіхо серед турбот. Бувай здорова!

Лист 9

Пліній Фускові[181] — вітання

Запитуєш, як саме, на мою думку, ти мав би займатись на дозвіллі, яким ти вже давно насолоджуєшся. Корисно, передусім, як і багато хто радить, перекладати чи то з грецької на латинську, чи з латинської на грецьку мову. У таких вправах є змога пізнати значення слів, їхні властивості, їхній блиск, багатство фігур, засоби викладу, а ще, при наслідуванні найкращих зразків, є змога сягнути й подібної винахідливості; до того ж, чого міг не зауважити читач, те не зможе приховатися від перекладацького ока. Звідси — глибоке розуміння і правильне судження. І ніщо не завадить тобі, аби, прочитавши з наміром вловити саму суть і зміст, ти ще раз, мовби змагаючись з автором, сам те написав, а потім — зіставив з прочитаним і пильно зважив, що краще вдалося тобі, а що — іншому. Велика похвала тобі, коли дещо — ти зробив краще, великий сором, коли все — інший зробив. Є в цьому, хай часом нерозважна, відвага, але — не зухвалість, бо ж змагаємося не на показ, не перед іншими хизуватися, таж бачимо, що багато хто вступив у таке суперництво з чималою для себе славою і, не зневіряючись, випередив тих, кого й наздоганяти мав би для себе за честь.

Ти зможеш ще раз переглянути те, що виголошував раніше, та вже призабув, — не одне щось залишити, не одне — й опустити, дещо вписати, а дещо переробити. Трудне це заняття та й нудне, але саме ця трудність робить його плідним: ти знову відчуєш запал; до тебе повернеться ослаблий або й втрачений порив; врешті, тобі видасться, що готове до праці тіло, зберігши звичні, збагатилося мовби новими, свіжими членами.

Знаю, що ти зайнятий тепер переважно промовами. Та я б тобі не радив постійно вдосконалювати лише той войовничий, наче бойовий стилос. Як ото ґрунтам повертають їхню родючість перемінами різних посівів, так і наш розум оновлюється роздумами то про одне щось, то про інше. Хочу, щоб ти іноді брався до чогось з історії, щоб і листи почав опрацьовувати старанніше. Таж і в промовах часто трапляється потреба не лише в історичних, а й ледь не поетичних описах. Можна й віршем забавитись, не кажу довгим і тяглим у викладі (такий можна викінчити хіба що на дозвіллі), а коротким, дотепним, що завжди доречний при будь-яких заняттях чи турботах. Ті вірші й називають забавками, але саме таку забавку, буває, увінчує не менша слава, аніж поважну працю. Отож (чому б мені не спонукати тебе до віршів — віршем):

Славний же м’якістю віск: що велять вигадливі пальці,

Те, уступаючи їм, легко зображує він:

То войовничого Марса, а то — непорочну Мінерву,

То він Венеру, а то — виліпить сина її.

Таж і священні води джерел не пожежу лиш гасять —

Зрошують цвіт весняний та омивають луги.

Так і вроджений хист повести треба вміло та гнучко,

Щоб то на цю, то на ту стежку науки ступав.

Найвидатніші оратори, як і найвидатніші мужі саме так або вишколювались, або розважались, радше вишколювались і розважалися. Справді-бо, аж диво бере, як ті невеличкі твори напружують, а водночас і відсвіжують душу: їм і любов пасує, й ненависть, гнів і співчуття, тонкий жарт і вуличний дотеп, загалом усе, що трапляється в житті, на форумі і в судах. Користь від них та, що й від інших віршів: звільнившись од необхідності триматися розміру, ми втішаємося вільною мовою і пишемо нею