Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

Я задумався. Не брехати. Як виправити це, якщо наше знайомство з Мелісою вже почалося з брехні, коли я не сказав свого імені. Кароліна нетерплячи стукнула ногою, привертаючи мою увагу. Я відволікся та все ж пішов з нею. Хоча всі мої думки були зайняті лише Мелісою, яку цього вечора я більше не бачив. 
Коли ми підійшли до Бо, то він з широкою усмішкою на лиці представив мене, як нареченого своєї доньки і всі його друзі були дуже раді та вітали нас. Я ж час від часу косився на Кароліну, яка й близько не намагалась вдавати щасливу наречену і не міг уявити, що вона вигадає, тільки б цього весілля не було. 
Наступний день у мене почався з жахливого настрою. Так, все це було через Мелісу. Я кидався на всіх, злився. Це була досить дивна поведінка для мене, тому я не вмів з цим всім впоратися. В двері постукали і зʼявився Євген.

— Захаре Вікторовичу, до вас Єгор…

— Справді? Це супер, — я підвівся, бо вирішив, що старий добрий друг зможе підняти мені настрій. 

Єгор зайшов до мого кабінету і був таким же нервовим, як і я. Я здивувався, бо зовні він був трохи засмаглий, отже, все ж десь проводив свою відпустку та мав би відпочити. Його пальці були стиснуті в кулаки, отже він був дуже напружений.

— Здоров. Як ти? Все-таки вирішив повернутися до роботи? — я підійшов ближче та поклав руку йому на плече.

— Так. Майже, — Єгор прочистив горло, — мені потрібна інша робота. Включи мене в бої.

— О-о…що? — я перепитав, бо мені здалося, що я просто не розчув добре.

— Я хочу битися на рингу, — він випрямив пальці на руках, наче йому стало легше. Невже він так сильно хвилювався, щоб сказати це.

— Для чого тобі це, Єгоре? Ти…ти ж бачив, що там відбувається. Це ж кровожерливе видовище.

— Мені потрібні гроші, Захаре. Зараз. І багато.

— Та краще зіграй в покер, — я загнув один палець, — та…та взагалі позич в мене. Я не змушуватиму тебе віддавати їх. Якщо захочеш, то…

— Ні, — він категорично відмовив, — я хочу заробити їх. Самостійно і чесно.

— Чим тобі покер не самостійно і не чесно? — я вражено підняв брови, — що сталося? Ти можеш мені хоч щось пояснити?

— Ні. Поки що ні, — він відвів погляд.

— І я кажу ні, Єгоре, — строго відповів, — я не відправлю тебе на ринг. Ти мій найкращий друг, я просто не можу жертвувати тобою.

— То от такий ти друг, Захаре, — він розізлився і пройшов до дверей, — тільки дарма прийшов. Знав, що ти не погодишся, — він гримнув дверима так сильно, що я аж сіпнувся.

— Що це з ним таке? — я звернувся до Євгена.

— Не знаю. Він прийшов одразу ж такий.

— Сам?

— Наче так. Я нікого з ним не бачив.

Я замислився, бо така поведінка від Єгора була дуже-дуже дивною. Для чого йому може бути потрібно стільки грошей вже і негайно. Невже… Ні, ну ми деколи курили тут в клубі травичку, але ж до неї немає такої лютої залежності. Хіба ж він міг десь підсісти на щось гірше? Чи може він встряг у якісь жахливі проблеми? Він ж нічого ніколи не скаже. Та й спитати нема в кого. Наскільки я знаю, Остап разом з Терезою ще рік тому кудись поїхали і тут не зʼявлялися. То мабуть і він нічого не знає. Це все дуже дивно. 
Тим часом мій телефон розривався від дзвінків на беззвучному режимі. Коли дістав його з кишені, то був вражений, що це була мама.

— Алло.

— Захаре. Ти знав? Ти про це знав!?

— Знав про що? — роздратовано спитав, бо як можна так починати розмову.

— Ти знав, що Діана вагітна? — голос матері був злим.

— Ну…так. Я знав, вона приходила до мене недавно.

— І ти нічого нам не сказав…

— Для чого? Здається, вона вже доросла дівчинка. І сама може вирішувати такі питання.

— Що? Сама? Вона десь нагуляла дитину, не каже, хто батько. А це ж такий сором. Нашій сімʼї цього точно не треба.

— Мамо, заспокійся. Не чіпай Діану. Нехай розбирається зі своїм життям сама.

— То ти вже навіть захищаєш її?

— Я не буду розмовляти з тобою в такому тоні, — я вимкнув телефон та сховав його в кишеню. 

Яке мені діло до Діани та її дитини. Так, це було неочікувано та досить дивно, що вона не каже, від кого завагітніла. Але хіба це має значення? Може вона і не знає. Вона більше року провела в Іспанії, можливо там когось зустріла. І не одного. Їй було важко і вона хотіла забутися. Так, вийшло, правда з наслідками. Тільки мені так байдуже на це. Зараз у мене інші турботи. 
Я знову став до вікна і дивився на парк. Може й справді для початку варто запросити Мелісу на звичайну прогулянку. Без будь-якого пафосу. Я навіть готовий зняти костюм та одягти щось значно простіше, тільки б їй було комфортно. Але для початку Мелісу ще треба знайти.