Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

руках людини. Це, як молоток, він виконує функцію забивати цвяхи, але за бажанням, цвях можна забити і чимось іншим, хоч каменем. Для Ніколаса телефон виконував функцію зв'язку з його "Бандою", але після видалення свого аккаунта він їх втратив.

Важливо дізнатися, де тепер він шукатиме допомогу.

– Все одно не розумію. – Досадував Стажер. – Із смартфону теж можна дзвонити. Навіщо ж обмежуватися кнопковим? Чому йому не потрібні інші можливості? Хто тепер йому допомагатиме?

– Вони швидше відволікають. Сам же знаєш, що телефон з виходом в інтернет треба краще захищати від зломів і стежень. І його практичність теж поступається. Якщо йому знадобиться, він з легкістю викине свій кнопковий і відразу купить інший.

– Гаразд, я мабуть, просто з вами погоджуся. Справа не в телефоні – справа у віці. В нас з вами різні погляди на цей світ і різні пріоритети. Це нормально.

– Ви не жили в нашій молодості, а ми не житимемо у вашій старості. Є те, що не змінити.

Вони в'їхали в невелике місто з маленькими будиночками і доглянутими газонами. Тут мешкала людина, яку їм потрібно було відвідати. Стефан, озирнувшись на всі боки, зрозумів, що вони майже на місці, і дістав з теку з паперами. На теці був напис "Справа № 6469". Він відкрив її і нашвидку пробігся по – написаному. Пожовклі сторінки вказували на вік цієї справи.

– Хлопець встиг багато накопити на себе за останнє десятиліття. – Роздумував вголос Стефан, перегортаючи сторінку то туди, то назад. – Він явно робив кар'єру.

– Тому він нам і потрібний. – Спокійно відповів Лангре.

– Дивлячись на таких кар'єристів, я ставлю питання: навіщо проводити досліди на тваринах, якщо у в'язницях повно виродків? Ставте досліди на них. Що тобі зробили миші або кролики?’

Лангре усміхнувся, згадуючи себе в молодості, мабуть такі думки відвідують кожного, хто стикається з маніяками і вбивцями.

– Якщо ми собі дозволятимемо ставити досліди на людях, нехай навіть на тих, кого складно назвати людиною, ми знецінимо значення людської істоти в суспільстві. Можна їсти тварин, але не людей. Можна полювати на тварин, але не на людей. Можна вбивати тварин, але не людей.

– Не думаю, що тварина менше хоче жити, ніж людина. Для мене цінність звіра вища за такого покидька, як цей тип.

– Твоє право. – Спокійно протягнув Лангре, чим і закрив цю тему, яка явно не привела б їх до розгадки нинішньої справи.

Машина зупинилася через два будинки від житла людини – по кличці "Циклоп". Перед тим, як припаркувати машину, вони зробили коло і оглянули будівлі і район, щоб розуміти, як діяти, якщо все піде не за планом.

– Я готовий! – Заявив Стефан і вже збирався вийти з машини, але Лангре його зупинив.

– Сподіваюся, твоя задумка спрацює!

– Спрацює. Мені повезло з вчителем. – Посміхнувся Стефан і поплескав по кишені, де була схована пляшка віскі. – Якщо людина п'яна, то вона завжди скаже правду.

Він вийшов і закрив двері, після чого Лангре від'їхав, залишивши Стефана одного перед будинком Циклопа. Той повільно підійшов до дверей, обережно ступаючи по бетонних плитах, що служили стежиною до ганку. Будинок був невеликим і в жалюгідному стані. Зелена трава газону була наполовину всіяна бур'янами, а огорожа навколо будинку зовсім зруйнована. Навіть фарба на стінах облупилася, показавши стару деревину. Якби в цьому будинку не сидів сусід по камері Ніколаса, Стажер би ніколи не підійшов до нього. Двері були вже перед самим носом. Він постукав.

– Провалюйте! – Гаркнув голос через двері. – Я не буду у вас нічого купувати, і ні в яку секту вступати теж не буду.

– А, якщо я хочу у вас щось купити? – Жартівливо крикнув Стажер в самі двері.

– Біс візьми! – Лаявся голос з будинку, і Стефан почув кроки.

Двері відчинилися, і перед ним з'явився високий одноокий чоловік.

– Будинком я точно не помилився. – Подумав про себе Стажер.

– Ти хто такий? – Запитав Циклоп, дивлячись на хлопця біля дверей.

– Я з поліції! – Стажер швидко показав посвідчення і прослизнув в середину.

– Ти чого твориш, фрік?

– В мене є питання, на які ти допоможеш мені знайти відповіді.

– Навіщо мені це?

– Гаразд тобі. Давай поговоримо. Я знаю сто способів, як отримати те, що мені треба, але давай розпочнемо з віскі. Ти ж не хочеш, щоб тебе знову викликали до відділку.

Циклоп недовірливо дивився на хлопця, що ходив по його будинку. В повітрі відчувалася напруга, але Стефан вміло контролював ситуацію.

– Серйозно, ми просто поговоримо. – Сказав Стажер і показав пляшку віскі.

Чоловік закрив двері і повернувся до кімнати. Стефан вже сидів на дивані, поставивши на журнальний столик пляшку. Циклоп взяв стілець і поставив навпроти, щоб залишатися на відстані від поліцейського і мати можливість бігти в будь – який момент. Після цього він відійшов на кухню і повернувся вже з двома склянками.

– Буде що на закуску? – Поцікавився Стефан.

– Я не закушую. – Відповів здоров'як і відкупорив пляшку, наплескав собі половину склянки.

Стажер теж налив собі, але зовсім мало, що змусило Циклопа посміхнутися.

– Я прийшов поговорити, а для цього мені потрібен язик, що не заплітається. – Спробував виправдатися Стефан, але той не звернув на це ніякої уваги.

– Ось і говори! – Він закинув голову і влив собі в глотку весь вміст.

Стефан вирішив все ж почати розмову.

– Я вивчав твою справу. Багато цікавого і незрозумілого. Який в тебе був мотив злочину?

– Не знаю, я не співаю, коли вбиваю.

– А чому ти стріляв в нього 28 разів?

– Більше патронів не було! – Сказавши це Циклоп, оголив зуби в кривій посмішці і знову налив собі.

– Всі думають, що я весела людина, – раптом заговорив здоров'як – але в моєму житті було стільки болю, що вам навіть і не снилося.

– Мені здається, що кожен так може сказати про своє життя. У всіх були події, які ми розцінюємо, як гірше на планеті, але чи так воно?

– Що може знати про життя така розпещена дівчинка, як ти?

– Знає, як спілкуватися з такими відморозками, як ти! – Голос Стефана став суворіший.

Він не зводив погляд з Циклопа, спостерігаючи за його рухами. Стефан вивчав його і тягнув час, даючи спиртному вдарити в голову.

– Я тобі нічого не скажу! – Циклоп, зручніше всівся на стільці.

Стефан продовжував грати у свою гру, підбираючись до свого співрозмовника все ближче і ближче.

– Такі як ти, не міняються, навпаки, в'язниця вас робить загартованіше. Ви також продовжуєте жити злочинним життям, думаючи, що суспільство вам повинно. Ви все ще злочинці, тільки обережніші. Ти або