Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

Ми повернулися до будинку батька в цілковитому мовчанні. Тільки коли двері за нами зачинилися, я нарешті змогла дати волю почуттям.

— Чому ти знову сама все вирішуєш? — накинулася я на маму. — Я ж просила тебе не лізти в моє життя! Я думала, ми зрозуміли одна одну. Я доросла людина, мамо, а ти зовсім не зважаєш на мою думку!

— Але я хочу кращого для тебе, Ірфло, — мама дивилася на мене сумно, але мене цим не проймеш. Я знаю її хитрощі. — Я просто не можу стояти осторонь, коли ти руйнуєш своє життя.

— Мені видніше, що для мене краще, мамо! І це ти зруйнувала моє життя! — я так кричала, що до нас вибігли з кухні Фелла з Елів і з цікавістю спостерігали за нашою суперечкою. — А ще ти не мала підставляти Феліцію!

— Мені начхати на Феліцію. Я буду тільки рада, якщо Повелителі заберуть у неї сили.

— Ти все ще сприймаєш її як свій трофей, мамо, а вона — жива людина зі своїми мріями та почуттями! Вона — моя подруга! Нею не можна жертвувати.

— Знайшла з ким дружити — зі світлою! — пирхнула мама.

— Сказала жінка, яка закохалася у світлого! — я не стримала саркастичного зауваження.

Ми б довго так лаялися, але Фелла підійшла до нас, взяла обох за руки і попросила заспокоїтися.

— Але навіщо жертвувати Феліцією? Ми можемо просто попросити її віддати сили. Вона цілком зможе жити без магії, — запропонувала Фелла.

— У тому й річ, що не зможе! — тепер я накинулася на Феллу. Мені не хотілося заспокоюватись. — Ви її прив'язали до неї! Тільки смерть зможе позбавити її сил.

— Ох… — зітхнула Феллінія, хитаючи головою. — Я й забула.

— Наробила справ і забула! — пирхнула мама. — Ти хоч розумієш, Фелло, що ти зробила? Ти споганила людині життя своєю прив'язкою! Ти вбила її матір!

— В якому сенсі? — Феллінія дивилася на мою маму приголомшено, її очі були сповнені жаху.

— В прямому! — мама задоволено засміялася, бачачи, що потрапила просто в ціль своїм зауваженням. — Твоя сила передалася Феліції в момент її народження і її мати, мабуть, несвідомо спробувала захистити дочку, за що й поплатилася: прив'язку не можна зупинити, вона змітає будь-які перешкоди на своєму шляху, зокрема, вбиває людей, які намагаються перешкодити їй. Не знаю, як жінка без магічного дару намагалася захистити свою дитину, але вона намагалася і поплатилася за це — померла.

— Я не знала, що так все обернеться… — Фелла виглядала розгубленою. Вона відійшла від нас і опустилася на диван — вона була настільки шокована розповіддю мами, що ледве стояла на ногах. — Я просто хотіла захистити свою силу від тебе.

— Захистила! — мама явно отримувала задоволення від того, що Фелла припустилася такої серйозної помилки. Позбавила життя одну людину і засудила до смерті іншу! Нічого собі захисниця! Світла магеса, сестра Імператора, приклад для всіх!

По щоках Феллінії стікали сльози. Вона не сперечалася з моєю мамою, вона переживала своє падіння. Мені навіть стало її жаль — Феллінія все життя була ідеальною, про неї мріяли всі чоловіки Велланійської Імперії, на неї рівнялися всі жінки, а вона одним вчинком перекреслила всі свої добрі діяння та зіпсувала свою репутацію. Але ще більше мені було шкода Феліцію — вона постраждала нізащо. І нехай мама користувалася її ситуацією, щоб уколоти Феллу, а не захистити Феліцію, я все одно вважала, що зараз мама чинила правильно, вказавши Феллі на її помилку. Може, не варто було це робити в такій різкій формі, але мама не могла інакше зі своєю суперницею. Їй треба було її розмазати по стінці, тільки-но сталася така нагода. Про пропозицію перемир'я вона відразу забула.

— Я б нізащо не зачепила цю бідну дівчинку, якби не ти, — продовжувала зловтішатися мама, насолоджуючись маленькою, але все ж таки перемогою. — Але для мене було справою честі отримати твою силу. Я була буквально за сантиметр від того, щоб її подолати, але у Феліції виявилася перевага — ця її огидна сила поглинання. Вона її й урятувала від загибелі. Вона й привела мене та Ірфлу сюди. В тому, що Ірфлу смертельно поранив твій братик і твоя вина, Фелло! Через тебе моя дочка тут. Якби не було цієї прив'язки, не було б і битви. Ти погана, Фелло, ти просто жахлива! Як може світлий маг зробити стільки підлостей? Чим ти краща за мене?

Фелла закрила обличчя руками і заплакала. Вона більше не могла виносити всіх цих звинувачень, на неї тиснув тягар власних неправильних вчинків.

— Вгамуйся, Валідано, — батько смикнув маму. — На відміну від тебе Фелла усвідомлює, що її вчинки були неправильними і це її ранить. Всі ми помиляємося, але лише добрі люди усвідомлюють свої помилки та виправляють їх. Ти цього не вмієш.

Батько присів поряд із Феллою і обійняв її за плечі, втішаючи. Мама стояла і дивилася на них, явно бажаючи ще щось сказати, але не могла. Їй було боляче, що батько бачив у ній лише зло. Думаю, вона заздрила тому, як він усе прощає Феллі і нічого — їй.

— Цікаво, як вона все це виправить?.. — мама все ж таки не втрималася від зауваження.

— Ми всі разом придумаємо як. І ти теж нам допоможеш, Валідано, — батько дивився на неї суворо. — Якщо хочеш, щоб я змінив свою думку про тебе. І взагалі ми не повинні сваритися. Повелителі дуже не люблять конфліктів між тутешніми мешканцями. Вони шкодять обителі, псують її магію. Ми тут в одному човні й діяти повинні заодно, — погляд батька пом'якшав і він трохи посміхнувся до мами. — Домовилися, Вал?

— Домовилися, — зітхнула мама і опустилася в крісло. Все, що їй потрібно було, — посмішка батька і вона здалася.

Я присіла в інше крісло і замислилась. Я не уявляла, як ми зможемо все виправити та врятувати Феліцію від смерті. Вона могла її уникнути лише, якщо ми з мамою залишимося тут. Я б могла пожертвувати собою, адже мене вже не врятувати, якщо тільки не знайти цілителя, а ось мама своїм життям заради Феліції жертвувати не стане. Може, не треба було сюди її кликати?.. Може, все скасувати?..