Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

Розділ 10

Феліція

Звістка про те, що Феліція є родичкою Сетірамам і, відповідно, у ній тече королівська кров, вибила її з колії. Одна справа здогадуватись, а зовсім інша — знати точно. Феліція, яка все життя почувала себе самою звичайною, не знала, що з цим робити. Втім, і Фірніет теж не знав. Вони вирішили поки що нікому не говорити, окрім друзів, щоб не привертати зайвої уваги до Феліції. Їй вона була не потрібна. Зараз їх основним завданням було знайти спосіб потрапити в Обитель до Ірфли.

Весь вільний від навчання час Феліція проводила в бібліотеках — академічній та в кабінеті Фірніета. Сам же Фірніет шукав книги по всій Велланійській Імперії — у всіх доступних йому бібліотеках. На вихідних вони збиралися разом у домі Фірніета, читали нові книги, обговорювали, що знайшли і чи можна це використати, але єдиний доступний спосіб був лише для темних магів.

— Може, перетворитися на темних магів та використати спосіб Валідани? — Феліція настільки втомилася від нескінченних пошуків, що вже була готова на все.

— Ти хоч розумієш, що таке темна магія? — Фірніет навіть книгу відклав, настільки його здивувала пропозиція Феліції. — Які від неї проблеми?

— Які? Черпати з іншого джерела? Мати більше влади? Ірфла ж адекватна цілком, та й та сама Роана. Те, якими вони є, не магія зробила, а виховання, життєвий досвід.

— Ти й справді не розумієш, — похитав головою Фірніет і подався в роз'яснення. — Темна магія бере свій початок із демонічного виміру. Ти ж читала історію.

— Читала. Але...

— Ніяких «але». Навіть якщо в нашому світі темна магія не впливає на свідомість людини і не підкоряє собі повністю, вона все одно несе в собі частинку демона, що руйнує її душу. Рано чи пізно темна магія нищить людину, якщо не в цьому, то в наступних життях. Ти завжди приносиш жертву, торкаючись темряви. До того ж, далеко не кожен маг здатний перенести перетворення зі світлого на темного: демонічна енергія може вбити. А ще перші місяці, доки маг звикає до нової магії, він сам не свій — хворобливий, слабкий, не контролює своїх сил. Перетворення зжирає деякий запас магічного потенціалу, що позначається на здібностях мага. Отже, такі перетворення не проходять без сліда. Вони небезпечні. Не можна, просто повір мені, Феліціє, так робити не можна. Воно не варте того.

— Але вже минуло два місяці з того часу, як Ірфла потрапила до Обителі! Вона мене кликала, а я так і не прийшла… — Феліція опустила голову на стіл. Вона була зла на себе за власне безсилля. Феліції так хотілося допомогти подрузі, а як — вона не знала.

— Ми знайдемо спосіб. Він має існувати. Ми зуміємо, — Фірніет намагався її підбадьорити, але Феліція бачила, що й у його очах уже причаївся сумнів.

— Можуть пройти роки...

— Так, але Ірфлі там нічого не загрожує. Послухай, Фел, а давай трохи розвіємося? Пішли до Тавії? Погуляємо трохи, а потім зайдемо повечеряти у кафе. Потрібно іноді відриватися від книжок.

— Фіре, ти не захворів? — Феліція, посміюючись, доторкнулася до лоба коханого, жартома перевіряючи, чи немає в того температури. — Ти пропонуєш прогулянку?

— Так, — Фірніет притяг Феліцію у свої обійми і поцілував. — Навіть мені набридає цілими днями сидіти в книгах. Так що? Ідемо?

— Там холодно.

Вся Велланія вже вкрилася товстим шаром снігу — тут завжди були снігові зими. Незважаючи на те, що Феліція любила сніг, гуляти в мороз їй зовсім не подобалося. Вона вважала за краще милуватися сніговими краєвидами крізь вікно.

— Я переміщу нас порталом у Тавію, ми трохи погуляємо центральною площею, а потім купимо гарячого пряного вина і поїмо чогось смачного. Довго гуляти не будемо. Ти не встигнеш змерзнути. Тим більше, у тих шарфах та шапках, що ти нав'язала, холод не страшний.

Як тільки почала наближатися зима, Феліція згадала про своє улюблене захоплення — в'язання, і вечорами, коли книги зовсім набридали, в'язала шарфи, шапки, рукавиці та светри. Феліція в'язала швидко, тож до перших морозів у неї вже був готовий комплект теплих в'язаних речей для себе і для Фірніета, а тепер вона в'язала для своїх подруг Майренн і Ейтни.

— А якщо я таки замерзну?

— Я тебе відігрію, не хвилюйся, — Фірніет лукаво підморгнув і залишив на її губах довгий ніжний поцілунок.

— Гаразд, тоді пішли, — погодилась Феліція. ***

Сніг змінив Велланію. Ще недавно голі гілки дерев сиротливо тяглися до похмурого неба, а зараз вони прогиналися під вагою снігової перини. Світ навколо блищав і сяяв від великої кількості білого, так що очам було боляче, а бурульки на гілках дерев і під дахами будинків нагадували мерехтливі кристали. Зима у Велланії була чарівною, як і належить бути зими у магічному світі.

— Вдома давно таких снігових зим не було, — Феліція щільніше намотала шарф на шию, так що тільки ніс з-під нього стирчав та очі. — Я вже й забула, як гарно, коли весь світ укритий білою ковдрою.

— Ти ще вважаєш Землю своїм домом? — здивувався Фірніет. Феліція давно про неї не згадувала.

— Так, — Феліція винувато посміхнулася. — Я там народилася, провела все своє життя, а тут я лише 3 з половиною місяці. Звичайно, я вважаю Землю своїм домом. Там моє коріння.

— Ти ж не думаєш про те, щоб повернутися? — в очах Фірніета була тривога.

— Ні, звичайно, ти що, Фіре! — поспішила його запевнити Феліція і той видихнув із полегшенням. — Я звідти пішла не для того, щоб повертатися.

— Але ж у тебе там залишилися родичі.

— Єдинокровна сестра з мачухою та троюрідні сестри з їхніми батьками — не найближчі родичі. Сестри всі від мене молодші, найстаршій з них, троюрідній, Емілії, 17, ми з нею трохи більше спілкувалися останні роки, але все одно у мене з ними мало спільного. Коли я була маленькою, ми з дідусем часто ходили в гості до сім'ї його брата, але дід помер, коли мені виповнилося 10 і після того я стала рідше з ними бачитися. Для тата мамин дядько був чужим. Сама я зрідка приходила до них на свята, коли звали — ото й усе спілкування.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍