Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

Ребекка підійшла до кухонного столика і легким рухом руки закип'ятила воду в чайнику. Ех, мені про таке тільки мріяти...

- Чаю будеш? Чудова форма, до речі. Я можу полагодити так, що навіть структура заклинань не постраждає.

- Дякую, - я взяла з рук подруги чашку ароматного напою.

- І я тобі з їдальні ще пиріжків прихопила. Як знала, що на вечерю не встигнеш... - Ребекка змовницьки підморгнула.

- Бекко, припини! Нічого такого...

- Ух ти! А це що!? - сусідка побачила мій кинджал і миттю забула про все інше.

– Лорд Габріель подарував.

- Ну нічого собі! Це їм ти порізала себе, чи що?

- Ага.

- І як рана?

Я знизала плечима:

- Болить, але начебто в цілому нормально. Зараз подивимося...

Я акуратно розмотала перев'язку і ахнула: рана була неглибокою і вже майже затягнулася, зі здоровими рожевими краями.

- Тьху ти, це лише подряпина. А виглядало так, ніби ти собі половину руки відтяла.

- Так і було! - вигукнула вражено. - Половину не половину, а поріз був глибокий. Але він майже зажив! Можу закластися, що до ранку і сліду не залишиться... Але в Габріеля від цього кинджала хронічна рана, що не піддається лікуванню! Секрет напевно у зброї. Ти щось бачиш? Властивості визначити можеш?

Ребекка схилилася над кинджалом, але незабаром похитала головою:

- Магія та матеріал клинка злиті воєдино: нічого не розбереш. Можу сказати тільки те, що над ним працював не один майстер, адже в ньому переплетені сили всіх стихій, плюс артефактор постарався, і коваль зусиль теж не пошкодував.

- Гаразд, давай я по-своєму подивлюся.

Я пропрацювала до глибокої ночі. Щоразу пропускала через кинджал діагност, трохи видозмінюючи заклинання, поки зовсім не вимоталася. Яких-небудь результатів досягти не вдалося, але це тільки поки  що - цю таємницю я просто так не залишу.

Поклавши зброю під подушку, я миттю заснула, але про міцний сон без сновидінь могла лише мріяти.