Нонна Задніпряна - Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна

– Мені хочеться розчинитися в ньому, – прошепотіла вона.

У ньому все перекинулося.

– І тоді вам хочеться одружитися з ним? – Як вона хоче вийти заміж за Ростислава! Вона справді любить його, а Ростислав збирається розтоптати її.

Міла кивнула головою. Вона підійшла до стосу паперів і підняла його.

– Це начерки з розкладом Дмитра. – Вона відклала їх убік і взяла інший стос. – Це для Карпа. – Вона знову відклала аркуші вбік.

Міла глянула на нього, і він не зміг не відчути, яким гарячим биттям крові відгукнулося його тіло. Удари серця приголомшували його, кров кипіла, руки прагнули дотиків, а губи – поцілунків.

– А цей стос мав би стосуватис Діни, якби у мене були матеріали по ній. – Вона взяла папку в руки і знизала плечима, помітивши його погляд. – Ви заборонили мені турбувати її, тому мені довелося зробити нотатки, використовуючи матеріали Дмитра та Карпа. Однак мені потрібна Діна, щоб вписати деякі подробиці.

Але не від розкладу Діни в Андрія захопило дух. Міла прямувала до нього. Він встав.

– Ваша була б ось ця. – Вона тримала в руках останню папку, дивлячись йому в очі з теплотою, яка загрожувала спалити його.

Він ледь володів собою.

Міла наблизилася. Її очі ніжно дивилися на нього, а теплі губи, здавалося, на щось чекали.

Витримка залишила його. Жодних думок не було. Він схопив Мілу в обійми і вп'явся в її губи. Тільки вона, Міла, має значення. Він хоче стискати її тіло, відчувати, як від губ, що припали до його губ, у нього виникає таке почуття, що важко дихати.

Міла знала, що чинить безглуздо. Але Андрій викликав у неї неймовірні відчуття. Їй так добре із ним! І він повинен відчувати те саме, що й вона, бо питання, які він ставив, говорять самі за себе.

Їхні губи злилися. Його язик, безжально й наполегливо, входив все глибше, досліджуючи, пробуючи, насолоджуючись. Папки посипалися в Міли з рук, і листки паперу закружляли біля їхніх ніг.

Вона обвила Андрія руками, відчуваючи його м'язисту спину, тверду, міцну, теплу – таку, якою вона її й уявляла.

У Андрія вирвався стогін. Він стиснув Мілу в обіймах, втискуючи її в своє тіло.

Її пальці, пробігши по сильній спині, пружному животу і грудях, що поривчасто здіймалися, доторкнулися до шиї, яка притягувала ніжним теплом.

Вона хоче його!

Андрій покривав поцілунками шию Міли. Його гарячі, наполегливі, пристрасні губи збуджували її.

Вогонь нестримної пристрасті обпалив її тіло, спалахуючи у кожному нерві й змушуючи тремтіти в унісон з биттям його серця.

Руки Андрія легко торкалися її тіла, пестячи округлі стегна та сідниці.

Андрій підхопив Мілу на руки і, міцно притискаючи до себе, пішов до спальні. Він поклав її на ліжко і, не розстібаючи гудзиків, зірвав із себе сорочку.

Вона вивільнилася з вітровки і потяглася до його засмаглих грудей. Їй дуже хотілося відчувати його. Вона гладила гаряче тіло Андрія, проводила руками по його торсу, гладила його м'язи, які грали під її пальцями.

Швидким рухом він зняв з неї топік і жбурнув його на підлогу. Відкинувшись назад, він дивився на неї немов на диво.

– О, Міла. – Його рука повільно пропливла по її щоці, по підборіддю, по шиї, де трепетно бився пульс.

У Міли вирвалося сповнене захвату зітхання. Груди томилися від бажання відчути дотик його рук та губ.

Андрій накрив рукою її груди, він вдихав запах Мілиного волосся, цілував пульсуючу жилку на шиї та ямочку на підборідді, смакував ніжність губ і мочок вух. Його жадібні губи насолоджувалися лілійністю її шиї, опускаючись дедалі нижче.

Міла підвелася. Їхні пальці переплелися, і вона потягла Андрія на себе. Плоть до плоті. Тіло до тіла.

По корабельному телефону пролунав дзвінок. Один. Ще один. 

– Не бери слухавку, добре? – прошепотіла Міла.

Три дзвінки. Чотири.

Лукаво глянувши на неї, Андрій відповів їй поцілунком. Й не одним. Телефон замовк.

Неприємне почуття від телефонного дзвінка розчинилося у неймовірних відчуттях, які Андрій пробуджував у ній.

Він покривав поцілунками її руку, притискаючи губи до долоні і не пропускаючи жодного пальця.

Раптом він завмер.

– Я не можу. Лише не так. – Взявши її за підборіддя, він уважно подивився їй у вічі і відвів пасмо волосся з її обличчя.

Біль пронизав Мілу.

– Ти вже це зробив. Чому не зробити знову? – Вона задихалася. Її розум боровся з надмірною напругою, викликаною чуттєвим зарядом поцілунків, пестощів і відчуттям його оголеної плоті.

Андрій торкнувся пальцем її тремтячих губ.

– Я маю сказати тобі, Міла. Я був...

Пролунав стукіт у двері. Ще раз, голосніше. Міла з напругою слухала. Їй подобалося, як її ім'я звучить в устах Андрія. Його очі казали, що він збирається поділитися з нею чимось важливим, зворушливим та потаємним. Андрій різко підвівся.

– Я маю дізнатися, хто там.

– Не треба. Розкажи мені... – тихим, раптово ставшим хриплим голосом попросила Міла, схопивши його за руку, – першої ночі.

Він із запереченням похитав головою, струшуючи її руку.

– Це, мабуть, щось важливе.

Міла дивилася, як він відступає від неї, повертається спиною і рішуче прямує до дверей, наче рятуючись втечею.

Андрій відчинив двері і встав так, щоб їй не було видно, хто стоїть на порозі.

– Що трапилося? – різко запитав він.

– Перепрошую, що турбую вас, пане Коган, але обставини надзвичайні. Комп'ютер збоїть. Тому ви потрібні. Негайно.

– Я зараз прийду. – Андрій залишив двері прикритими. Одягаючи сорочку, він не сказав Мілі й двох слів.

Вона зрозуміла: щось трапилося. Цілком логічно, що він стурбований, стривожений та збуджений. Але вона не могла позбутися відчуття, що його напружене мовчання викликане ще чимось...

Невже він нарешті відчув провину за ту ніч? Чи вона збудила в ньому якийсь неприємний спогад? Міла труснула головою, сподіваючись, що її думки проясняться.