Джулія Ромуш - Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш

Розділ 16.

Те, що щось не так, я зрозуміла ще тому, що батькова машина стояла біля будинку. На годиннику було чотири години дня. Тато ніколи не приїжджав так рано. Адже в нього робота.

Десь усередині внутрішній голос запропонував не йти додому від гріха якомога далі. Але я одразу на нього прикрикнула. А раптом щось серйозне сталося? Потрібна допомога, а я просто так втечу. Хоча... краще втекла б. Можливо якби я прийшла пізніше, то градус ситуації б трохи знизився...

У дзвінок дверний не дзвонила, просто відчинила двері своїм ключем.

- Ганьба яка, Ігорю! - Мачуха кричала так, що навіть ніхто не почув, як зачинилися двері.

Зважаючи на все, і справді щось трапилося.

- Не кричи! - Батько гаркнув у відповідь. Я здригнулася. Він кричить на вагітну мачуху? Вперше таке відбувається у цьому будинку.

Роззуваюсь. Проходити далі не поспішаю. Прислухаюся. Намагаюся хоч якось зрозуміти ситуацію.

- Що тепер про нас скажуть?

- Мені начхати, що скажуть, Іро! - Батько знову закричав. - Ти думаєш, мені є справа до лівих людей?

- Але ж вона гуляє! А що скажуть про моїх дівчаток тепер? Вони теж можуть потрапити під усе це. Чутки. Люди почнуть шепотіти за спинами!

- Не смій! - Батько зашипів так, що мені вже й за мачуху стало бентежно.

До мене ще не доходило, про що і про кого йдеться.

- Повернулася? – Галя крикнула це настільки голосно, що я навіть на місці підстрибнула. - Мамо, вона повернулася! - Закричала ще голосніше і побігла до зали.

Я навіть до ладу відреагувати не встигла, як з кімнати вилетів батько. Таким я його ще ніколи не бачила. Очі шалені. Волосся скуйовджене. Він лютує. І судячи з усього причиною його стану саме я.

- Іди сюди, Софіє! - Від його тону стає ніяково. Якщо чесно, то я хочу з квартири вийти, бо атмосфера тут якась тухла. І задоволені посмішки на обличчях зведених сестер мене дуже бентежать.

- Тату, а що відбувається? - Вимовляю, коли проходжу до кімнати. Вирішую слухняно зробити, що мені сказали.

- Відбувається те, що в нашому будинку живе прости...

Починає верещати мачуха.

- Закрий рот! - Батько її грубо перериває, я ж з побоюванням починаю дивитися на всі боки.

- Тату...

Обхоплюю себе за плечі. Я ніколи не почувала себе в цьому будинку комфортно та спокійно. Але зараз просто жахливе відчуття. Мені це не подобається.

- Де ти була вчора вночі, Соня? - Батько намагається тримати себе в руках, але його голос зовсім не спокійний. Мої очі починають бігати з боку в бік. Я дуже нервую.

- У подруги, я ж казала...

- Впевнена, що була у подруги? - Здригаюсь, бо батько підвищує голос ще сильніше. Робить крок уперед.

- Так...

- Тоді поясни мені це, - батько простягає телефон. На екрані його фото. Я в машині Михайла… ми цілуємось… Серце починає битися сильніше. Жах. І що тепер буде?

Телефон у руках батька не належить йому. Він Галі, тому ця сучка так задоволено шкіриться. Здала мене з тельбухами.

Я опускаю погляд у підлогу.

- Соня, що це?! – Тато продовжує кричати.

- Це мій хлопець, - не знаходжу нічого кращого, ніж це.

- Хлопець?! - Батько репетує так, що я відскакую назад. - Скільки років тому... хлопцю?! Ти з ним уночі була?

- А з ким вона ще була?! Пішла по чоловіках! Зовсім від рук відбилась! А я тобі казала, що її лупити треба! Ось, отримуй, любий!

Мачуха заводиться, плюється отрутою.

- Своїх лупіть! - Огризаю у відповідь. Вона відразу відкриває рота.

- Ти мені ще тут поговори! Через тебе тепер мої дівчатка під прицілом! Тепер і їхніми гулящими обзиватимуть!

- Ірино! - Батько гарчить.

- Що, Ірино?! Нехай свої речі збирає і до твоєї матері їде! Мені нема чого тут репутацію сім'ї плямити й взагалі...

- Що в тебе було з цим чоловіком? - Батько хапає мене за плечі, струшує.

- Мені боляче, - з очей біжать сльози.

- Я поставив питання!

- Та гуляю вона з ним! - Репетує Ірина.

Батько йде плямами. Забирає від мене руки. Різко розвертається до мачухи. Та, мабуть, розуміє, що пахне смаженим і схопившись за живіт, починає просто голосно кричати. Батько кидається до неї, як і дві зведені змії. А я користуюсь шансом і біжу до своєї кімнати. Зараз піду з цього будинку. Більше і секунди тут не залишуся.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно