Платон - Апологія Сократа. Діалоги

і «стати» — не одне й те саме, то Сімонід не суперечить сам собі. [D] І, можливо, сказав би Продік та й багато інших, що, згідно з Гесіодом, хоча й важко стати хорошим, бо доброчесність від нас безсмертні боги відділили потом рясним{140}, — але якщо хтось досягне її вершини, то легкою потім стане її, чесноти, дорога, хоч тяжко було її здобувати.

Продік, вислухавши це, похвалив мене, а Протагор сказав:

— Твоя поправка, Сократе, не менш хибна, ніж те, що ти хочеш виправити.

[E] На це я зауважив:

— Нікудишня, видно, моя робота, Протагоре, і смішний з мене лікар, коли я своїм лікуванням тільки посилюю хворобу.

— Все ж воно так є.

— Як це розуміти?

— Бо велике було б неуцтво поета, якби він вважав дрібницею здобуття чесноти, адже це справа вельми важка, принаймні всі люди такої думки.

На це я сказав:

— Клянусь Зевсом, завдяки щасливому випадку бере участь у нашій розмові Продік. [341] Хто знає, Протагоре, чи мудрість Продіка не має в собі щось божественне, чи не почалася вона від Сімоніда, а то й іще раніше? А ти, обізнаний з багатьма іншими науками, з цією виявляєшся необізнаним, тоді коли я ознайомився з нею як учень оцього Продіка{141}. І тепер, маю враження, ти не знаєш, що, можливо, слово «важко» Сімонід бере не в тому значенні, як ти думаєш, а так, як це Продік робить мені зауваження з приводу слова «страшний», коли я, хвалячи тебе або когось іншого, кажу: [B] «Протагор — це страшно мудра людина». Тоді Продік питає мене, чи не соромно мені називати те, що хороше, страшним. Адже те, що страшне, каже Продік, є погане. Ніхто-бо не каже: «страшне багатство», «страшний мир», «страшне здоров’я», але каже «страшна війна», «страшна бідність», бо що страшне — те погане. Отже, можливо, кеосці і з ними Сімонід під словом «важко» мають на думці щось погане або щось інше, про що тобі не відомо. Тим-то запитаймо Продіка, бо про мову Сімоніда{142} варто запитати саме його. Продіку, скажи-но, що розумів Сімонід під словом «важко»?

[C] — Ось що: погано.

— Через це, очевидячки, Продіку, і ганить Сімо­нід Піттака, який сказав, що важко бути добрим.

— А що ж іншого, — сказав Продік, — як не це мав на увазі Сімонід, картаючи Піттака? Бо той не вмів правильно розрізняти значення слів, оскільки він, уродженець Лесбосу, був вихований на варвар­ській говірці{143}.

— Чуєш, Протагоре, що каже Продік: можеш на це що-небудь сказати?

— Нічого подібного, Продіку, — сказав Протагор, — я добре знаю, що Сімонід під словом «важко» розумів так само, як усі ми, не щось погане, а щось нелегке, що дістається ціною багатьох зусиль.

— Та й і я гадаю, Протагоре, — сказав я, — що Сімонід саме так розумів, і Продік це добре знає, лише жартує і, певне, випробовує, чи здатний ти відстояти свою думку. А що в Сімоніда «важке» зовсім не означає стільки, що «погане», то вагомим доказом цього служить вислів, який іде за цим безпосередньо. Бо там він каже, що

[E] …один лиш Бог такий-от має дар.

Адже якби він вважав, що погано бути добрим, то не говорив би, що один лише Бог може таким бути, і не присуджував би цей дар тільки Богові. Тож, може, Продік має на думці якогось нахабу Сімоніда, а зо­всім не того, що з Кеосу?{144} Втім, що, на мою думку, має на увазі Сімонід у цій пісні, я радо скажу тобі, якщо хочеш перевірити, наскільки я, як ти висловлюєшся, розбираюся в поезії. А якщо волієш, то я краще тебе послухаю.

Протагор на ці мої слова сказав:

[342] — Будь ласка, говори, Сократе.

Продік і Гіппій також дуже наполягали, та й інші присутні.

— Отже, я спробую, — сказав я, — викласти, як я розумію зміст цієї пісні. [B] Найдавніша і найпоширеніша серед еллінів філософія була на Криті й в Лакедемоні{145}, і найбільше софістів на світі є саме там, лише критяни й лакедемоняни заперечують це і вдають із себе неуків, щоб часом не здалося, ніби вони перевершують усіх еллінів мудрістю, подібно до тих софістів, про котрих говорив Протагор, зате лакедемоняни хочуть, щоб їх вважали найпершими у військовому ремеслі й мужності. А роблять вони так, бо думають, що коли б виявилось, у чому полягає їхня сила, то всі почали б цим же займатися, тобто мудрістю. А так, приховавши правду, вони обманули прихильників Спарти в інших містах, [C] а ті, наслідуючи звичаї лакедемонян, розбивають один одному вуха, обмотують руки ременями, залюбки займаються гімнастикою, носять короткі плащі, от ніби саме завдяки цьому лакедемоняни верховодять усіма еллінами. А лакедемоняни тим часом, коли їм набридає потай спілкуватися з софістами, які перебувають у них, і хочеться робити це явно, виганяють чужинців, як тих, що сприяють Спарті, так і всіх інших прихідьків, і тоді безперешкодно, крадькома від чужинців, спілкуються з софістами. Вони, як і критяни, [D] не дозволяють нікому з молоді виїздити в інші держави, щоб не розучились того, чого їх навчають удома. До того ж у цих двох державах не тільки чоловіки, а й жінки пишаються своєю освітою.

А що я кажу правду, й лакедемоняни мають якнайкращу підготовку для філософії та словесності, це можна пізнати ось із чого: якби хтось захотів удатися в розмову з найпослідущим із лакедемонян, [E] то, як правило, помітив би, що той на перший погляд не дуже-то міцний у мові, але потім у ході розмови лакедемонянин випустить, немов влучний стрілець, соковитий вислів, стислий і змістовний, так що співрозмовник тоді ви­явиться перед ним малою дитиною. Ось чому дехто з нинішніх і давніх людей дійшли висновку, що жити по-спартанському — це означає далеко більше любити філософію, ніж тілесні вправи; вони-бо знають, що вміння вживати такі вислови притаманне високоосвіченим людям. До таких людей належали: і Фалес із Мілета, й Піттак{146} із Мітілени, і Біант з Прієни, й наш Солон, і Клеобул з Лінда, й Місон із Хен, [343] а сьомим між ними називають лакедемонянина Хілона. Всі вони були поборниками, любителями й послідовниками лакедемонського виховання. І будь-хто може засвоїти їхню самобутню мудрість, зрозуміти стислі й достопам’ятні вислови, які їм належать. [B] Ці мудреці зійшлися колись разом і свої вислови — цвіт своєї мудрості — подарували Аполлонові, написавши на його храмі в Дельфах те, що всі сьогодні славлять: «Пізнай