Лана Вернік - Межі пристойності, Лана Вернік

— Ага. То він програміст. Я читала, що це одна з найбільш високооплачуваних професій. Тепер зрозуміло.

— Зрозуміло? Ти про що?

— Та то я так подумала… Продовжуй.

— По дорозі проїхали аварію. Там були загиблі... Потім Артур привіз нас до станції метро Житомирська. Відчинив дверцята, подав руку. Така дрібничка, але мені було дуже приємно. Його рука була така тверда і сильна… Запитав, чи мене не захитало…

— Тверда рука? — Жанна хмикнула.— Та в нього, мабуть, і в штанях твердо було.

— Я… Я не знаю… — щоки Злати спалахнули рум'янцем.

— То ви постояли, потримались за руки, і потім ти поїхала додому?

— Ні, — Злата усміхнулася. — Як виявилось, автобус щойно пішов і до наступного було півтори години. Таня і її брат підійшли до нас з бабусею і якимось дивом вмовили її піти перекусити. Так ми опинилися в Макдональдзі. Їли, пили, розмовляли. Переважно говорила Таня. Артур сидів навпроти мене, і… він так дивився на мене…

— Їв тебе очима?

— Ні. В його погляді було стільки ніжності і тепла…

— Чоловіки постійно думають про секс. Яке тепло? Яка ніжність? Він там подумки вже віддер тебе, як зміг! Ти занадто ідеалізуєш його. Всі чоловіки однакові. І цей Артур не виключення. Так, можливо, він гарніший і розумніший, ніж більшість, але мозковий центр у нього в районі ширінки, повір мені.

— Ну не знаю...

— А що потім?

— Потім ми з Тетяною сходили в туалет, а коли поверталися, то до нас причепились якісь не зовсім тверезі хлопці, почали нас запрошувати кудись із ними поїхати. Артур прийшов першим і відштовхнув хлопця, котрий мене тримав, потім — брат Тетяни… Ті полізли у бійку, прибігла охорона. Я злякалася, але коли Артур мене обійняв… мені стало так добре і спокійно…

— О, так… Лицар просто…

— А потім він подарував мені орхідею.

— Ту саму, що в тебе вдома?

— Так…

— Ти ж казала, що її тобі подарували за перемогу.

— Ну, так... Артур. Сказав, що вітає мене з перемогою, коли дарував… Знаєш, так дивно… Я пам'ятаю той ранок до найменших дрібниць. Кожне слово, кожен жест. Це був один з найщасливіших днів у моєму житті...

— Злато, не розкисай, що було далі?

— А далі він написав мені свій номер телефону. Попросив маякнути — і він передзвонить. Я сказала, що подзвоню наступного дня, після музичної школи… а наступного дня…

— Ти нікуди вже не могла подзвонити.

Вони якийсь час сиділи мовчки. Тоді Жанна запитала:

— А чому ти не подзвонила йому потім?

— Спочатку боялася… А два роки тому наважилася, попросила мобільний у твого брата.

— І?

— Відповіла його дівчина. Я запитала Євгена, його друга, а вона сказала, що я помилилася номером. Більше я не дзвонила…

— Хтивий кобель…

— Чому одразу так? Просто в нього весь цей час було своє життя… А тепер… Мені навіть страшно думати, що буде тепер.

— Злато, якби ти бачила, як він дивився на мене вчора, то зрозуміла б що цей твій Артур — така ж хтива скотина, як і всі решта чоловіків, і поглянула б на нього з іншого боку. Що б він там тобі не говорив і не обіцяв.

— Він не мій, Жанно.

— Я з ним вчора ввечері говорила…

— Говорила?

— Так, я там вчора зморозила дурницю, що він шикує, завдячуючи крутому татові… А він мені видав, що батько — виконроб на будівництві, а на авто він заробив сам.

— Невже ти досі віриш всьому, що каже Зіна? Після того, як вона співала похвальні оди Матвію, а по його приїзді виявилося, що він ще той кадр?

— Ну, на рахунок Артура вона мало в чому помилилася. Він дійсно дуже гарний і дуже сексуальний. В нього неймовірна енергетика. І він таки розумний. Якби не оці ваші незрозумілі колишні стосунки, то я б із задоволенням з ним закрутила. Але…

— Але?

— Його цікавиш ти. І не зрозуміло: чи ти йому справді подобаєшся, чи він хоче тебе, як ще один трофей. Взагалі, ми якось нескладно вчора поговорили про це...

— Поговорили про що? — Злата завмерла, очікуючи відповіді.

— Про тебе.

— Про мене?...

— Так, про тебе. Я запитала його, чим ти йому цікава? Бо я не вірю, що такий чоловік, як він, може зацікавитись дівчиною з провінції, якщо не має на меті просто трахнути її.

— Ти що, прямо так йому це і сказала? — Злата була вражена втручанням подруги.

— Ну, трохи не так, я сказала, що він хоче збити тобі целку, але по суті — то одне й те саме.

— Жанно!

— Що?

— Навіщо ти з ним говорила про мене?!

— Бо я хочу вберегти тебе від помилки.

— Якої помилки? Про що ти говориш?

— Про те, що ти для нього просто якась ідея фікс. Ти йому сподобалась колись, і він би вже давно тебе трахнув, якби міг, але ти випала з його радарів. А зараз — о везіння! Ти тут! Зараз він тобі мозок запудрить і затягне в ліжко, але я йому не дозволю образити тебе.