Ірина Цилик - Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик

бульвар Шевченка, залежно від ритму загальної тягучки, то загравав з нею змазаними світлими шлейфами лайтбоксів, то пропонував нав’язливу конкретику стоп- кадрів. Частіше від інших траплялася фотографія молодої жінки з білою шкірою й соковитими губами — вона світилася незмінно гоноровим виразом обличчя і при цьому мимохідь радила скористатися послугами якоїсь сантехнічної фірми. Червоногуба жінка виринала через кожні двадцять метрів, усе очевидніше сяяла і все наполегливіше акцентувала увагу на пропозиціях своїх рекламодавців, — але при черговій зустрічі, десь у районі залізничних кас, несподівано відійшла від свого вже звичного образу. На лайтбокс грубо, але ефектно вписалася промовиста, вічна, як наскрізь знайомий архетип, домальована маркером деталь. Модель, тим не менше, демонструвала рафіновану усмішку, анітрохи не зважаючи на обурливе сусідство чужорідного предмету біля свого рота, і Майя Дмитрівна вкотре за цей сумбурний день зашарілася.

На початку дев’яностих вона вперше усвідомила існування паралельних вимірів. Тоді, намагаючись вистояти в сипучих пісках новоутвореної держави, розгублена, висушена боротьбою з обмілілим сімейним бюджетом і прощанням із власного молодістю, Майя Дмитрівна несподівано знайшла для себе рятувальну нішу. Ніша була затишна, глянсово-яскрава, цілком передбачувана. На додаток до всього, там ніколи не зустрічалися такі поняття, як «інфляція», «криза», «знецінення»; натомість, ванільна мова її завжди була густо пересипана солодкими словами вічних, як світ, почуттів. «Смак любові», «Пряна отрута», «Над прірвою бажань», «П’янкий гріх» — запістрявіли зусібіч манливими назвами обкладинки, під якими смачно пахли типографською фарбою шерехуваті тонкі сторінки. Поміж людських особистих амплітуд (хто — вниз, хто — нагору), суцільного зубожіння та інших стихійних правил нової гри, країна вдячно захлинулася навалою масового читва.

Спершу Майя Дмитрівна трохи соромилася своєї нової пристрасті. Вирушаючи на рекогносцировку, вона довго ходила рядами книжкового ринку, зрідка наважуючись зупинитися біля якоїсь із розкладок. Там неквапом гортала найкращі зразки класичної літератури в нуднувато оформлених палітурках, периферійним зором намацуючи близьке сусідство радісно-рожевого нагромадження покет- буків, після чого зазвичай питала про наявність Блока чи Мандельштама і — незалежно від результату — тихо просила нову книжку Барбари Картленд. Продавці зазвичай не розуміли її тактичних ходів, голосно перепитували, який саме роман вона має на увазі, довго зволікали з рештою, настирливо звертали її увагу також на свіжу пропозицію від Джудіт Макнот, і почервоніла, змучена принизливим очікуванням Майя Дмитрівна швидко ретирувалася, щойно заповітний товар опинявся у неї в сумці. Тільки в метро, змішавшись із різношерстим натовпом, вона починала потроху танути: книжечка зігрівала її крізь усі умовні кордони приємною перспективою вечора. З легкістю Майя Дмитрівна вираховувала всі наступні дії, які пролягали тепер між нею та жаданою кульмінацією дня: купувала продукти, готувала вечерю для Костянтина Олександровича, підкручувала всі ослаблі гвинтики надокучливих механізмів домашніх турбот — і з погано прихованим збудженням нарешті бралася до читання.

Незнайомі світи, сповнені доглянутих фемін із персиковою шкірою, мужніх чоловіків, здатних на сміливі вчинки, сонячних курортів, шикарних віл та, головне, запрограмованих щасливих розв’язок, заворожували й підкупали чесними гарантіями. Адже далеко не завжди, купуючи, приміром, абстрактний продукт із назвою «сосиски» на ціннику, можна розраховувати на знайомі смак і запах, тобто усі складові очікуваної якості. Не так було із сентиментальним маслітом. Прочитавши бодай одну любовну історію з численного поріддя подібних, Майя Дмитрівна впевнено могла поручитися за всі інші: саспенсів їй сповна вистачало в побуті, і творці строго передбачуваних сюжетів, здається, чудово це розуміли. Кохання, безкомпромісно справжнє кохання щедро випорскувало з кожного рядка і переконливо зводило в обіймах розпашілих від почуттів героїв.

Ті обійми часом були дуже ніжними. Зі складною сумішшю внутрішнього протесту й захвату Майя Дмитрівна несподівано знайшла в улюблених книгах чимало прихованих мін; мужні чоловіки й доглянуті фемпіи, не шкодуючи фізіологічних подробиць і багатої на специфічні евфемізми лексики, часом наважувалися на такі спільні сміливі вчинки, що для Майї Дмитрівни разом настали часи вражаючих прозрінь.

Яким далеким, ефемерно-розмитим маяком власних ілюзій видавалася тепер та безневинна картинка, що не так давно, лише наприкінці 80-х, трапилася їй у збірці оповідань, придбаній для племінниці! На ілюстрації до новели якогось прибалтійського автора була зображена зовсім юна дівчина, яка виходила зі ставка на берег, де, залишений можливостями картинки «за кадром», але смачно прописаний у тексті хлопець ніяково за цим спостерігав. Скупі лінії слабо сформованих художником оголених дівочих грудей гостро пронизали тоді Майю Дмитрівну недоречним еротизмом та, головне, приголомшеним усвідомленням, що це — у книзі, що це — можна.

У любовних романах можна було практично все, принаймні в чітко окреслених масштабах фантазії самої Майї Дмитрівни. Перші уроки такого окреслення їй були викладені, звісно, ще в дитинстві. У сім років, захопившись батьковою медичною бібліотекою, вона знайшла немало вабливих малюночків, якими рясніли сторінки довідника зі шкірно-венеричних захворювань. Мати, підловив- ши доньку за блудливим хихиканням, миттю поставила її на крупу й ретельніше заховала всі можливі збуджувачі уяви, включно навіть з ортопедичним підручником. Показна, крутобока, багата на вторинні статеві ознаки, ця жінка мала тонку душевну конституцію і не любила сороміцьких витівок. Так, викривши чотирнадцятирічну вже Майю за читанням іншої сумнівно корисної для розвитку юної піонерки книжки, а саме за «Стражданнями юного Вертера», мати знову була вимушена проводити виховну роботу. «Це непристойність», — строго осадила вона доньку, «увімкнувши» для повної переконливості один зі своїх осудливих виразів обличчя.

Минали роки, і в сипучих пісках явно намітилися промоїни нового часу.

— Ба-ашка Майя, — зовсім недавно з насмішкуватою жалістю вкотре підкреслила цей факт п’ятнадцятирічна онука Майї Дмитрівни у відповідь на її стримане зауваження щодо надміру сміливого як для ніжного віку фільму, — в якому світі ти живеш? Та я, якщо тільки захочу, одним кліком можу відкрити будь-який сайт з порнухою. А ти досі думаєш, що чиїсь смішні зажимания під ковдрою можуть вплинути на моє моральне обличчя?

…Майя Дмитрівна так не думала. Майя Дмитрівна, сидячи у паркій маршрутці, що вже пнулася з останніх своїх маршрутчиних сил на Повітрофлотський міст, думала про інше: від смішних зажимань під ковдрою в них із Костею вийшло двоє доньок…

Символічний образ її молодості, в принципі, міг би обмежитися схематичним планом однієї лише кімнати. Майже сорок років тому вісімнадцять метрів під дахом материного будинку вмістили щойно одружених Майю з Костею і двох Майїних сестер, старша з яких, Туся, також була «в комплекті» з чоловіком. Кожна пара облюбувала собі містечко за різними шафами, а незаміжня Леська спала під столом — так вони жили доти, доки перша партія дітей не пішла до школи, й молоді інженери нарешті отримали по окремому житлу. Але шість років за-