Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

захистом відкрив би прохід крізь внутрішнє силове поле, що захищає його власний корпус. Окрім того, машина мала забрати значну кількість кристаликів з тих, які на неї нападуть. Випромінювач антиматерії мав застосовуватися лише в крайньому разі, якби захисному силовому полю загрожував прорив — оскільки анігіляційна реакція спричиняла радіоактивне зараження місцевості, а це було небезпечним для життя зниклих, які могли перебувати неподалік від місця сутички.

Від одного до другого кінця «Циклоп» мав вісім метрів, він був також досить «плечистим» — переріз корпусу становив понад чотири метри. Коли б якась розщелина виявилася недоступною, він міг розширити прохід або ж діючи «сталевою рукою», або ж розсуваючи скелі й розбиваючи їх силовим полем. Але й вимкнення поля не могло зашкодити монстру, бо його керамічно-ванадієва броня мала твердість алмазу.

Усередині «Циклопа» вмістили автомат, який мав опікуватися знайденими, для них там підготували й постіль. Урешті після перевірки всіх приладів броньоване тіло машини на диво легко з’їхало пандусом та, мов піднесене невидимою рукою, — зовсім не здійнявши куряви навіть при найшвидшому рухові, — минуло визначені блакитними вогниками проходи в захисті «Непереможного», аби швидко зникнути з очей екіпажу, що стояв під кораблем.

Близько години радіотелевізійний зв’язок між «Циклопом» і рубкою діяв бездоганно. Роган упізнав гирло яру, в якому сталася атака, за великою, схожою на повалену дзвіницю скелею, котра частково замикала просвіт між стінами урвища. На першому осипі великих каменюк швидкість незначно зменшилася. Спостерігачі біля екранів навіть чули дзюркотіння струмка, схованого під завалами каменів — так тихо працював атомний двигун «Циклопа».

Зв’язківці підтримували зображення і звук до другої сорок, коли «Циклоп», пройшовши плоскішу й доступнішу частину яру, опинився у лабіринті іржавих хащів. Завдяки зусиллям радіотехніків згодом удалося передати в обидва боки ще чотири донесення, але п’яте надійшло вже таким спотвореним, що його зміст можна було лише вгадати: електронний мозок «Циклопа» доповідав про успішне просування вперед.

Згідно з виробленим планом, Горпах вислав з «Непереможного» літаючий зонд, забезпечений телевізійним передавачем. Зонд, здійнявшись вертикально у небо, зник упродовж секунд. Опісля до командного пункту почали надходити його сигнали — відразу з’явився, з висоти милі, мальовничий краєвид, заповнений пошматованими скелями, вкритими пеленами іржавих та чорних хащів. За хвилину вони легко помітили «Циклопа», що посувався дном великого яру, виблискуючи, мов сталевий кулак. Горпах, Роган і керівники спеціальних груп стояли біля екранів у рубці. Зв’язок був добрим, але вони передбачали можливість його погіршання чи переривання, тому інші зонди, готові до старту, лише чекали сигналу. Вони мали слугувати за передавачі. Головний Інженер вважав, що в разі нападу зв’язок з «Циклопом» напевно обірветься, та принаймні можна буде стежити за його діями.

Електричні очі «Циклопа» не могли цього бачити, але спостерігачі біля екранів мали значно ширше поле зору, що відкривалося перед ними завдяки великій висоті телезонда, отож помітили: машину відділяє вже якихось кількасот метрів від покинутих у скельній брамі транспортерів, котрі перекривали дорогу далі. «Циклоп», після виконання своїх завдань, повертаючись, мав також забрати дві гусеничні машини, що зіткнулися, зачепивши їх на буксир.

З висоти порожні транспортери виглядали зеленавими коробочками; біля одного видніла частково спалена фігурка — труп чоловіка, якого поцілив з випромінювача Роган.

Перед самим поворотом, за яким стирчали вершини скельної брами, «Циклоп» затримався й наблизився до гриви металевих хащів, які доходили майже до дна яру. Усі напружено стежили за його рухами. Він мусив відкрити спереду силове поле, аби через вузеньку щілину висунути інгаустер. Той, мов ствол гармати із зубастою жменею на кінці, вистромившись зі свого гнізда, ухопив купу кущів і без видимого зусилля вирвав їх зі скельного ґрунту, далі здав назад і сповз на дно яру.

Вся операція відбулася легко й ефективно. Завдяки телезондові, що завис над яром, встановили радіозв’язок з мозком «Циклопа», який повідомив їх, що «проба» з цілим роєм чорних «комах» закрита в контейнері.

«Циклоп» перебував за сто метрів від місця катастрофи. Там стояв, упершись панцерною кормою у скелю, тильний енергобот групи Рогана. У самому проході між скелями стирчали два зчеплені між собою транспортери, далі перед ними був другий енергобот. Легке тремтіння повітря свідчило про те, що все ще діє захисне поле, котре залишив Роган після катастрофи його групи. Спочатку «Циклоп» дистанційно вимкнув емітери Дірака цього енергобота, а потім збільшив потужність викиду й піднявся в повітря, легко промайнув над нахиленими транспортерами й знову сів на каміння, уже вище проходу. Саме цієї миті хтось із спостерігачів застережливо крикнув. Вигук пролунав у рубці «Непереможного», що стояв за 60 кілометрів від яру, в котрому задиміла чорна вовна схилів і вдарила хвилями в земну машину з таким натиском, що в перші секунди вона цілком зникла, мовби закрита накинутим згори плащем смолистого диму. Та всю товщу атакуючої хмари негайно прошив кущистий спалах. «Циклоп» не скористався своєю страшною зброєю: це лише витворені хмарою енергетичні поля зіткнулися з його силовим захистом. Він у цю мить ніби матеріалізувався, обліплений товстим шаром чорних мурах; вони то набухали, мов величезний клубок лави, то скорчувалися, і ця особлива гра тривала добру хвилину. У глядачів склалося враження, ніби схована від їхніх поглядів машина намагалася розігнати міріади нападників, яких дедалі більшало, тому що нові хмари лавинами опускалися на дно яру. Вже не видно було блиску силової сфери, а в глухій тиші все продовжувалося несамовите змагання двох мертвих, але потужних сил. Нарешті хтось із спостерігачів зітхнув: тремтливий чорний пухир зник під величезною темною лійкою, вигляду якої набрала хмара, що здійнялася над вершинами найвищих скель, її низ торкався невидимого супротивника, а верх крутився в шалених обертах кілометрового мейнстрима[3], відсвічуючи блакитним перламутром. Ніхто не обізвався, але всі зрозуміли, що хмара намагається таким чином розчавити енергетичний пухир, у якому, мов зернятко в лушпині, ховалася машина.

Роган помітив краєм ока, як астрогатор уже відкрив рота, щоб запитати Головного Інженера, котрий стояв поряд, чи витримає поле, але не спитав. Не встиг.

Чорний вир, стіни яру, хащі, все це зникло за частку секунди. Здавалося, на дні скелястої ущелини відкрилося вогненне жерло вулкана. Стовп диму й киплячої лави, уламків скель, нарешті — велика, окутана шлейфом пари хмара, що піднімалася дедалі вище. Це, мабуть, википів струмок, випар од якого піднявся на півторакілометрову висоту, де висів телевізійний зонд. «Циклоп» задіяв випромінювач антиматерії.

Ніхто з присутніх у рубці не ворухнувся й навіть не відізвався, але й ніхто не міг стримати відчуття мстивого задоволення: те, що воно не мало розуму, не