Данило Борисович Яневський - Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський

нема нічого дивного, адже маючи зір художник творить свої картини, маючи слух, композитори пишуть небесну музику, смак потрібен митцям-кулінарам, нюх — парфумерам. Усе вірно — не лише сприймати, але вже й віддавати через ці органи відчуття, бо ми вже люди, а не звірі, щоб лише споживати, ми створені за «образом та подобою Творця», щоб творити, а не лише споживати.

Але все одно щось тут не так, а саме — чого ж їх перелічено тільки чотири? У поточній дійсності ми маємо п’ять органів відчуття, в т. ч. відчуття дотику.

З текстів східних філософських вчень ми знаємо, що наша цивілізація є п’ятою корінною расою, і кожна раса розвивала якесь одне з органів відчуття, у той час як решта була закладена в людині як потенційна можливість.

Так, люди першої раси, як стверджують стародавні східні тексти, були лише думко-формами. Отже, можна припустити, що відчуття зору, смаку, нюху та дотику їм були непотрібні, бо спілкувалися вони поміж собою подумки, тобто чули голоси думок одне одного. …Стан ще не зовсім остиглої землі тоді ще був такий, що решта відчуттів їм би тільки заважала, або й зовсім унеможливлювала їх існування на Землі в тодішніх умовах.

Люди другої раси могли вже й бачити одне одного — розвинувся зір.

Під час третьої раси, коли земля вже сформувалась, і людські тіла вже ущільнились до ефірного стану, вже майже повністю стверділа земна поверхня та все, що знаходилось на її поверхні, почало розвиватися відчуття дотику. Оскільки ефірні тіла легко пошкоджувались об отверділу матерію, а у середині третьої раси почав розвиватися нюх, що надавало допомогу людям знаходити їжу.

Четверта додала цьому процесу додаткового розвитку. Люди вже мали досить досконале відчуття дотику і нюху, пізнали відчуття смаку, оскільки навчилися обирати та готувати собі більш смачну їжу.

І вже наша, п’ята, раса розвинула смак остаточно і повинна дати початок шостому відчуттю, яке досконало буде розвинене шостою корінною расою.

Скоріше всього це те відчуття зв’язку з духовним світом, Акашою або Астральним світлом, що зараз ми називаємо шостим відчуттям.

Вірогідно, саме тоді почне відроджуватись третє око, яке втратило свої властивості під щільною матерією людського тіла.

Висновок: у переліку, наведеному у Катехізмі, має бути п’ять відчуттів, тобто додане відчуття дотику. …

Підсумуємо: все в нашому матеріальному світі — від свідомості людини до фізичних тіл і предметів навколишнього світу — лише хвилі, які розповсюджуються у різних середовищах та, найважливіше, в різних прошарках ефіру.

Людські почуття, як приймачі розумових хвиль, формують у нашій уяві увесь навколишній світ, та саме вони і є уособленням людського єства. Ще стисліше: людське єство — це хвилі, сплетіння хвиль та магнітних полів у поєднанні з Розумом.

І все це пов’язано та породжено фразою про органи відчуття, породжено лише одним словом з Катехізму, навіть словом, якого в ньому немає!

Але є великий сенс, прихований у кожному слові, у кожному пробілі, у кожному відсутньому слові. Пізнання не має меж, як не має меж невичерпна мудрість Творця, до якої людство буде наближуватись нескінченно, ніколи не пізнавши цю мудрість у повній мірі. Адже Мудрість та Розум Великого Будівничого Всесвіту безмежні, як і безмежне життя, яке Він нам дарує.

Catechism // Encyclopedia, І, 136.

З давніх часів усні інструкції Масонів повідомлялися в катехічній формі. Кожний градус мав свій своєрідний катехізм, знання якого являло собою те, що називається «світло Масонства». Катехізм, дійсно, мав бути знайомий кожному Масонові, кожен пошукач (aspirant) мав бути ретельно проінструктований в цьому в тому градусі, якого досягнув перед тим, як дістав дозвіл для наступного удосконалення. Цього правила, очевидно, жорстко не дотримувалися, і багато Масонів, на жаль, ігнорували, були дуже неосвіченими з усіх, але рудиментарні частини їх катехізму, які походили тільки з почутих частин, які повідомлялися під час відкриття та закриття Ложі.

Закон Хірама: «Кожен повинен знати, як вмерти, щоб жити у вічності»

Храмова гора — пагорб над Кедронською долиною у південно-східній частині старого міста Єрусалима.

За переданнями Талмуда, з цього місця Бог взяв землю для створення Адама.

На цьому місці Адам, пізніше Каїн і Авель, Мельхіседек і Ной приносили свої жертви. У юдейській, християнській і мусульманській традиціях це те саме місце, на якому Авраам був випробовуваний Господом і традиційно ототожнюється з місцевістю Моріа.

На Храмовій горі заповідав цар Давид, а його син і спадкоємець престолу Соломон виконав заповіт батька — побудував там Храм.

Історичність цього підтверджує базальтова плита Стела з Тель-Дана IX–VIII ст. до н. е. з написами арамейською.

Керував зведенням Храму Хірам Абіфф.

Аби здійснити цю велику справу, Хірам поділив робітників на три групи. Учні, що належали до першої, мали рубати й обтесувати ліс на Ліванській горі, а також витягати і обробляти будівельний камінь. …Завданням підмайстрів, які склали другу групу, було закінчення обробки матеріалів, підготовлених учнями, та укладання цих матеріалів під наглядом робітників третьої групи в приміщенні, яке мало стати Святилищем Храму, в т. зв. Середній Палаті.

На спорудженні Храму були зайняті тисячі робітників. Можна зрозуміти, що без порядку, який запровадив Хірам, важко було б керувати такою кількістю людей. Кожна група мала свій знак і таємне слово, яке робітник повинен був сказати скарбнику, щоб одержати платню. В такий спосіб кожен міг мати те, що йому належало. Учні переходили до групи підмайстрів, а ці до майстрів після відповідного часу, якщо вони заслужили це своєю умілістю та ретельністю.

Спорудження Храму під керівництвом Хірама наближалось до завершення. Тим часом троє підмайстрів