Настуся Соловейко - Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко

Закривши, поставила на місце. Ще там був помазок для бриття. Я якось не уявляла, що ельфи теж голяться, як звичайні люди. Цікаво, яка в нього щетина, така ж біла як і волосся? Я взяла помазок і провела ним по щоці. М'який! Піднесла до носа. Пахне милом.

Я не знала, чи повинна тепер прати, та, не стримавшись, полізла до шафи.

Одяг був явно дорогий. Та тут одна сорочка, певно, коштувала більше ніж увесь мій дім. Хто ж ти такий Льє де Бальмон?

Роззирнувшись побачила, на кріслі піджак. Певно, забув повісити на місце.

Я як раз взяла його до рук, коли двері відчинилися й увійшов хазяїн кімнати.

– Коли я сказав прибирати, я не мав на увазі порпання в моїх речах.

– Я не порпалась! Просто вирішила повісити ваш піджак.

– Твій, Флоро. Я, здається, тобі вже все пояснив.

– Добре, твій, – насупилася я.

Більше не звертаючи на мене увагу, він почав роздягатися. Я застигла.

От він зняв піджак, поклавши запонки на тумбу.

Розстібнув сорочку і кинув її на крісло поряд зі мною.

Його не можна б було назвати кремезним, ні. Проте, в нього були сильні руки, широкі плечі й вузькі стегна.

Мої очі розширилися, коли побачила на спині татуїровку змії. Дивним було те, якою блідою вона виглядала, наче він намагався від неї позбавитись.

– Ти все ж таки вирішила розплатитися не тільки хатньою роботою? – його насмішкуватий тон повернув мене до реальності.

– Ні, я піду, накрию на стіл, – я буквально вибігла з кімнати.

Він їв, паралельно передивляючись якісь документи.

– Для першого разу не погано, та ти не зробила десерт, наступного разу пам'ятай про це. Ти їла?

Я заперечно хитнула головою.

– Тоді, поїж і я чекаю на тебе в кабінеті.

Ельф встав і пішов до дверей у кінці коридору.

Зізнаюся, я тягнула час. Вимила посуд, прибрала у їдальні. Все немагічно.

Побачивши, що більше робити нічого, наблизилася до дверей і постукала.

– Заходь.

Кабінет вражав кількістю книжних шаф і поличок, а також картотекою.

Все було розставлене в алфавітному порядку, поділено на секції.

Великий стіл біля вікна, два широких крісла й горщики з квітами.

– Сідай.

Я сіла.

– Питання перше, ти й справді ворожила і прокляла свою сусідку?

Я стисла кулаки.

– Ні, це якась маячня! Там, де я народилася магів не люблять, проте, я б ніколи не заподіяла зла людям, серед яких росла.

Він постукав пальцями по столу.

– Ти ніколи не варила зілля, не допомагала приворожити чоловіка?

– Духи! Звісно ж ні!

– Тоді, подумай, хто б міг бажати тобі зла?

Я фиркнула.

– Хто завгодно, я ж кажу – люди не люблять магів, та ще й тих, які ще вчора були звичайними.

– Тоді думай краще, невже немає когось конкретного?

Я застигла, пригадавши мага у масці біля свого дому. І Ллойда. Ллойда, що погрожував мені.

Невже він наважився на таке? Але, навіщо?

Зважившись, я розказала Бальмону, про те, як бачила загадкового мага біля дому.

Він уважно слухав і кивав.

– Отже, уявім, хтось найняв його, хто Флоро?

– Я гадаю… це міг би бути мій наречений.

– О, то в тебе ще й наречений є? – очі його стали крижані.

– Ні, нема. Колишній наречений.

– Ім'я?

– Ллойд Хенріксон.

– Я направлю запит. А чому ж колишній? – спитав ущипливо.

– Це не має відношення до нашої розмови! До речі, в мене є картка стража, що приходив до мене тоді перевірити. Він сказав, що Цепес трохи несповна розуму.

– Що ж, йому я теж напишу, картку віддаш завтра. Питання друге – нащо ти вкрала книгу?

– Я не крала! Ці сестри де Бовуа не схотіли видати мені книгу, а вона була мені потрібна!

– І ти її вкрала?

– Позичила! Мені потрібно було дізнатися, що за істота цей Йорі, який і не Йорі зовсім!

– То і купила б книгу!

– Ну, вибачте, пане Бальмон, та не у всіх є мільйон! Я не звикла витрачати гроші на те, що можна отримати безплатно, а то як ті сестри себе поводять, це просто нахабство! Ще й цей шкет!

– Який шкет?

– Пильник! Інспектор сказав, що він страж бібліотеки.

Я розповідала, а ельф ставав все більш похмурим.

– Корил збрехав. Пильники – це слуги ельфів Флоро, при чому тільки аристократів, і вони брешуть як дихають, якщо це потрібно їх хазяїну. Вочевидь, вони здогадались, що ти полізеш за книгою і він на тебе чекав, – Бальмон махнув рукою – утім, і донос і книга – це просто штрафи, не більше. Розкажи про дракона.

Вислухавши пояснення, він покачав головою.

– Це ж треба! Навіть я б тобі не повірив. І чому цілитель не зрозумів хто перед ним? Та, ти повинна була віддати це створіння!

– Щоб над ним знущалися й проводили дослідження?

– Так! – він гупнув рукою по столу – тому що, дослідження проводили над тобою! Ти взагалі розумієш що б з тобою зробив Корил? Повір мені, ти б сама захотіла вмерти.

– Тоді чому він там працює?

– Тому що він ментальщик вищої категорії, їх мало, і завдяки сильному дару їм багато що сходить з рук.

– І тобі теж? – спитала зло.

– Так, уяви собі, якби захотів зґвалтувати тебе там у башті, то мені б за це нічого не було. Але я – не Корил! – гаркнув ельф.

Я насупилася. Щоки горіли.

– І останнє, як у тебе опинились артефакти сили?

Я знизила плечима.

– Про це я нічого не знаю. Я ніколи і нічого не брала з архіву, та й не змогла б, за мною постійно пильнували. Все, що я робила, це вносила дані про нові артефакти до магічного журналу.

– Отже, що ми маємо. Два штрафи. І два тюремних строки. Викрадення рідкісного дракона – це щонайменше три роки, артефактів з архіву – до десяти.

Я витріщила на нього очі.

– У нас є два місяці на пошук тих, хто, вочевидь, для чогось тебе підставив. Хотів би я знати навіщо? Магічка ти середня, – я обурено глянула на нього – в тебе нема статків, нема впливових родичів. – він помовчав – Хоча, якщо подумати, якби мені треба було знайти цапа відбувайла, я б саме тебе і вибрав. Ніхто не буде шукати, ніхто не допоможе.