Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

обидва вуха у спокої спали».

Не забуває автор і про релігійний чинник. Згадати його було тоді в правилах хорошого тону. Автор від імені Хмельницького говорить, що в козаків збираються забрати їхню віру:

«Не хочуть, а бажають вже віру святую Понищити до решти, завести отую Нам унію прокляту, а Божії храми Жадають осквернити латинськими мшами. Сказавши одним словом: нанівець обернути Козацьку хочуть славу — у попіл ввергнути».

Унія спеціально демонізується, розглядається як осквернення віри, а також як «нищення козацької слави». Війна козаків проти поляків стає священною й водночас справедливою війною, війною за честь. Ця ідея висловлена в словах кошового, який звертається до Хмельницького:

«Поки сила наша є, поки духа стане, Оборонимо себе, вельможний гетьмане! Туркам ми і татарві ув очі ставали, За плюгавців тих коли бої починали, Таж хіба проти ляхів не візьмемо зброю І за біди немалі не рушим з тобою? Добре знаєм: нам усім Вкраїна є мати, Хто ж не хоче руку їй у поміч подати Матері, що гине, той каміння твердіший І од лева-хижака незмірно лютіший! Ми не мали і раніш од цього відмови, Безперечно і тепер служити готові, Будем матір і себе в бою боронити, Хоч помремо, а ляхів підемо зломити!»

У п’єсі маємо апологетику Хмельниччини. Остання розглядається як каскад блискучих перемог, а її вождь постає як «божественний» воїн:

«Далеко за морями ім’я його ходить. Вже так ляхи боялися, що тільки повіють Вітри, то вже Хмельницький іде, розуміють. Такий з’явився великий щасливий воїтель Од Бога тобі даний, Вкраїно, збавитель, Котрий був супостата в постелі загнавши, Границю аж по Віслу відтак закопавши...».

Не обійшлося в п’єсі й без славослів’я на адресу московського царя. У п’єсі такий персонаж, як Догляд Божий, говорить про щасливе майбутнє України під керівництвом цього монарха:

«І ніщо не применшить блаженства твойого. Під свою кріпку руку прийму тебе скоро. На землі нездоланні, а також на морі Є російські монархи — святе захищають Благочестя, зловірних вони побивають У нужді пособити вони тобі зможуть, Як чужі, не залишать, тобі допоможуть. Ти під цим непреломним щитом перебудеш, Мов на скелі камінній, утверджена будеш...»

Автор свідомо звертається до біблійних алюзій, говорячи про «скелю камінну», роблячи натяк на царя Петра І. Останній постає як великий, непереможний правитель. Згадується позитивно і Петро ІІ, який, правда, на той час (та й пізніше) нічим не відзначився. Але це було в дусі тогочасного роялістського етикету. Закінчується ж п’єса прославленням Хмельницького:

«Вічної слави ти справді достоїн Мужній на морі і на землі воїн, Військ запорозьких Хмельницький найбільший Вождь, найчільніший. Все батьківщині віддав, її славі, Заради неї в ніщо був поставив Славу, розкоші, користі, інтрати І всі привати. За православ’я громив супостатів, Мерзьких найбільше тріпав уніатів, Рідних догматів старанний хранитель І захиститель. Діл предків власних палкий переймалець, Давньої слави козацької дбалець, Голову власну готовий покласти, За славу впасти».

Плиска не переказує увесь зміст Літопису, а лише ту частину, де говориться про походження козаків, їхнє страждання під «польським ігом», про Хмельниччину й самого Хмельницького, котрого представляє як спасителя українського народу. Гетьман порівнюється з Мойсеєм. Таке порівняння уже стало звичним у тогочасній козацькій літературі. Мовляв, як Мойсей вивів євреїв із єгипетського полону, так і козацький гетьман вивів українців із польської неволі.

У такому ж дусі інтерпретують події інші козацькі твори того часу. Наприклад, це стосується поетичних хронік, які використовували Літопис Грабянки. Однією з таких творів є «Сказання про Малу Росію і про минулі її біди» Максима Плиски, що складається з двох частин. Автор, очевидно, був православним священиком. А згаданий його твір писався напередодні Коліївщині.

Плиска висвітлює лише героїчні сторінки козацтва, опускаючи розповіді про поразки й старшинські усобиці. Особливо негативно ставиться до уніатів та євреїв, які, на його думку, є призвідниками козацьких лих. Автор віршів повторює популярну тезу про те, що євреям належали ключі від православних храмів. І вони