Шевчук Валерій - Роман юрби, Шевчук Валерій

Скочив до умивальника й кинув на обличчя кілька пригорщ зовсім неохололої за ніч води, потому пішов до кліток.

Двоє дверцят було розчинено навстіж. На порожевілій од світанку землі валялися шматки м’яса і шкурок.

Він стояв оторопіло й безглуздо покліпував повіками. Тоді скинувся й помчав до матері…

На ґанку навпроти засвітилося заспане Гальчине обличчя. Галька була ще зизоока зі сну, а щоб прийти до тями, хотіла трохи на ґанку посидіти.

Прийшов по воду Степан Карташевський — був він у синій майці. Біля річки, обв’язавшись ланцюгом, ходив по зарошеній траві швець, і його тягнув, наче в упряжі, здоровенний сірий собацюра. На ґанок вийшов Ціпун, почухав немалого живота і широко позіхнув. Ішла з міцно засунутою під пахвою пляшкою Капіля й озиралася, ніби боялася, що хтось у неї ту пляшку відбере.

— Доброго ранку, — гукнула до неї Галька. — Даремно туди йдеш. Балабаниха вчора до сина в гості поїхала…

— А ти звідки знаєш, що я йду до неї? — хитро заскалила око Капіля.

— Та ж пляшку під пахвою несеш!

Капіля сильніше притисла пляшку.

— А може, я йду по олію! — так само хитро сказала вона.

— Ще ж магазин зачинений! — усміхнулася добродушно Галька.

— А може, я хочу бути перша в черзі? — схилила голову на плече Капіля.

— То йди, а то не поспієш! — засміялася Галька.

— Коли ще рано, то поспію, — сказала, підступаючи до хвіртки Капіля. — Може, ти мені, коли така добра, троячку позичиш?

— Немає в мене троячки.

— Ну, то два!

— І двох нема!

— То рубля…

— І рубля, — захитала головою Галька. Її обличчя так само промінилось од усмішки.

— Ну, то п’ятдесят копійок є? — вже сердито спитала Капіля.

— П’ятдесят копійок є! — хитнула Галька і встала.

— Не думай, що не віддам! — крикнула їй у спину Капіля. — Щоб я з цього місця не зійшла!..

Над головою зашамотіли крила: летів у супроводі трьох ворон чорногуз.

— Ці ворони літають з ним весь час, — сказала куца Наталка, припинаючи собаку до скобля. — Я за ними щодня стежу. Чого в тебе та п’яниця хотіла?

— Гроші позичала, — засміялася Галька. — Знаєш, що сталося цієї ночі в того куркуля? Щось йому десять кроликів порвало.

— То вівчур, — сказала куца Наталка, — таке і в Смерда случилось.

— Який це вівчур?

— Напіввовк, напівсобака. Мабуть, з-за річки приходить.

— Стара так кричала, так приказувала — як над покійником!

У цей мент ударив молоток, і вони побачили, що отвір біля колонки вже закладено. Галька всміхнулася, зовсім так само всміхнулася й куца Наталка, а може, й пес біля хвіртки. Паркан навпроти здригавсь од ударів — до колонки в цей час повільно підходила Магаданша. Вона розтулила рота й простояла так, аж доки не забив зовсім дірки Олексій і не з’явив над парканом почервонілого лиця.

— Тут він і пролазив, — сказав понуро. — Я навіть три волосини знайшов.

— Це від води вам і паркан гнистиме, — співчутливо сказала Магаданша. — В нас у Магадані…

— І чорт його бери, — сказав Олексій, його червоне обличчя аж малинове зробилось.

— Лучче б пастку біля дірки поставили, — сказала Магаданша, й Олексієву відповідь заглушила вода, що полилась у відро…

— От і забили дірочку, — сказала куца Наталка, сідаючи на приступку. — Коли ти підеш на нього в суд подавать?

— Вже ж забив він ту дірку, — мирно озвалася Галька. — Таке в нього сталося…

— Ну, що таке в нього сталося? — розсердилася куца Наталка. — Ну, загриз йому той вівчур пару кроликів, а знаєш, скільки їх у нього є?

— Скільки не є, а жалко…

— Мені сьогодні такий чудний сон приснився, — сказала куца Наталка. — Іду я так, значить, повз його хвіртку, дай, думаю, загляну. А звідти щось таке мале як скочить на мене! Повіриш, сів мені на плече, а потім ще й дряпнув, коли скидала. Глянь!

Вона підібрала волосся й показала запечену подряпину. Галька зареготала.

— Це, мабуть, тебе пес поцілував!

Куца Наталка посутеніла й зирнула на Гальку зизом.

— Треба на роботу збиратися, — сказала Галька. — Ввечері посидимо!

— Да, погода сьогодні хороша, — мовила куца Наталка й подивилася туди, де розгулював чорногуз із трьома воронами. Певне, він щось таки балакав із ними, бо весь час помахував головою.

— Ач, який мудрагель, — сказала куца Наталка, примружуючись. Кажуть, він і за людину не дурніший…

9

І ходив по березі чорногуз, саме там, де не було людей, зате водилося досить жаб та риби, яка запливала на мілке. Три ворони — гарні жони покірно сиділи на березі, посхилявши голови набік і чекали, доки їхній дивний чоловік не кине їм потрави. Чорногуз ловив жаб та й кидав їх жонам, а ті навіть кісточки ковтали. Зате мусили вислуховувати чорногузове буркотання, адже не був він зі своєї долі задоволений.

— І все-таки, — казав чорногуз, — не все у нас із вами добре. Не знесете ви яєць і не висидите пташенят, бо й пізно для того. Не побачу я, відтак, і тих, що мали б народитися од нашого з вами шлюбу.

— Зате ми не покинемо тебе, — сказала перша ворона.

— Авжеж, — притакнула друга. — Окрім того, мусиш радіти, що їмо твою їжу.

— Так, так, — каркнула третя. — З нами ти зовсім забув, що таке самотність. А чи ж цього мало?

Тоді закинув чорногуз дзьоба вгору й зирнув на небо, на якому сьогодні ані хмарини не було, й подумав він, що саме тому таке сіре на ньому пір’я — довго не було дощу. Відтак попросив він у неба дощу, бо коли не станеться того, не обмиє із себе бруду і його біле поступово зрівняється з чорним, отже, сам стане як ті його уявні діти, котрі мали б народитися од шлюбу з воронами…

Про це думала куца Наталка, сидячи на долішній приступці Гальчиних сходів; Галька в цей мент мовчала, бо задивилася раптом на двір, що лежав через дорогу. Там стояв, роздягшись до пояса, Олексій, зігнувся біля умивальника і обмивався. На порозі зупинилася його мати й щось говорила — Олексій вряди-годи повертав до неї мокре обличчя і щось одповідав. І здалося Гальці, що вони балакають там, у тому дворі, про неї, і всміхнулася вона поблажливо, адже не була злостива. Подумала і про сьогоднішній сон, був він чудний-пречудний: приснилося їй, що саме цей Олексій переступив її порога з рябенькою курочкою під пахвою, і рябенька курочка привітно поквоктувала. Галька навіть розуміти почала той квокіт, що линув із-під пахви мовчуна, — оповідала їй курка щось про ніжні почуття, приязнь та дружбу. Галька розсміялася, згадуючи той натхненний квокіт, аж повернулася до неї куца Наталка й зирнула круглими, холодними очима.

— Чого це тобі так весело стало? — спитала вона.

— Та от дивлюсь, як той бастрюк умивається. Мов кіт…

Але куца Наталка сиділа внизу й не бачила, як умивається Олексій. Вона насупила брови і глянула туди, де годував чорногуз ворон — гарних жон.

— Дуже милостива ти, як подивлюсь, — сказала куца Наталка, і собака глянув на неї крізь штахетини хвіртки, писнув тоненько й заматиляв хвостом. — Я йому ні за що такої ганьби не вибачила б…

— А хто тобі сказав, що я вибачила? — спалахнула Галька.

— Бо передумала в суд подавать, — різко сказала, ніби каркнула куца Наталка і розсерджено звелася, та й собака в неї того просив.

— Хто тобі сказав, що я передумала? — вже не так гостро вигукнула Галька. — Я тільки сьогодні туди не піду, бо в них сьогодні нещастя…

— Завтра ти теж нікуди не підеш, — сказала куца Наталка й відчинила хвіртку, де вже застоявся пес, який, побачивши, що господиня таки зважила на його прохання, аж під ноги їй постелився. "От хто в мене справжній друг", — подумала куца Наталка й пішла стежкою вниз, щоб поблукати по березі й назбирати собі на спідницю, а собаці на хвоста чергову партію колючого насіння…

Галька знову подивилась у двір навпроти, Олексій утирався білим, аж лискучим рушником.

— Я оце думаю, — сказала від порогу мати, — що це нещастя послано нам не спроста. Чує моє серце: винуватий ти, от тобі й віддалося…

— Таке скажеш! — без запалу озвався Олексій. — Може, піти їй у ноги поклонитися?

— Кланяться не тра, — мовила мати, — а вибачитися піди. Он ціла вулиця зараз проти тебе.

Але це було перебільшення: ціла вулиця, за винятком куцої Наталки, Гальки і їх самих, стояла в цей мент у черзі по сметану, молоко і копчену рибу біля обшитої зусібіч дошками будки. Ціла вулиця таки обговорювала вчорашню подію, але єдності у своїх судженнях не мала. Ті, котрі жили на чітному боці, казали, що має рацію Олексій, а ті, котрі жили навпроти, що права таки Галька. Тільки один маленький, який стояв у тій черзі останній, не казав нічого. Був він із долоню завбільшки і мав на голові таку густу й пелехату чуприну, що й личка не було з-за того видно. Він тримав в одній руці крихітного бідончика на молоко, а в другій ще крихітнішу баночку, прикриту білою, поліетиленовою накривкою.

10

Олексій узяв під пахву рябеньку курочку, тобто смирення своє, озирнувся на матір, яка стояла на порозі й відчув раптом, що в глибині його нутра знову заграли всі чотирнадцять струн — була то музика нелагоджена й смутна. І в такт тієї музики рушив він із двору, хоч як йому не хотілося йти. Ішов надто повільно, ледве плентаючи ногами, а біля хвіртки ще раз озирнувся. Але матері на порозі вже не було, і він опинився зовсім самотній на порожній вулиці. Далеко попереду, під горою, де продтоварна будка, стояла в черзі "вся вулиця"; гуляла по березі, ведучи за ланцюга пса, куца Наталка. Ходив по мілкому чорногуз, ловлячи для трьох ворон, що ніяк не могли насититися, жаб, а на високому ґанку сиділа смутно зігнувшись, круглолиця, як те сонце в небі, Галька. Вона дивилася на чоловіка, який виходив із хвіртки з рябенькою курочкою під пахвою. Була не першої молодості та Галька, але все-таки молодша за Олексія; вона подумала, що отак жили вони досі біч-о-біч й не помічали одне одного, а ще вона подумала, що давно вибачила цьому чоловікові — трапилося це ще вночі, коли їй приснилося те, що бачить увіч.

Олексій плентав дорогою, ніби була під ним стрічка, що рухалась у зворотньому напрямі. Йшов, але його відносило назад, і треба було йому хтозна-скільки часу, щоб подолати безконечну відстань між своєю хвірткою і високим ґанком, на якому ще зрання чекала на нього ця дівчина-жінка.

Він не дивився на неї, бо й чого було, раз не дійшов; зорив собі під ноги — на ту стрічку, що відносила його назад; рябенька курочка під його пахвою аж очі приплющила від такого заколисного руху, та й тепло їй було.