Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

21

21

Біля воріт палацу Катрін зупинила коня і швидко спішилася. До неї одразу підійшов слуга й узяв повід. Дівчина подякувала коротким кивком і поспішила вгору по широких кам’яних сходах.

— Скажи Його Високості, що Чорний Янгол прибула! — наказала вона одному з охоронців.

Слуга мовчки вклонився і зник за дверима.

Поки Катрін чекала, в приймальню зайшла жінка з округлим животом і ясними очима. Вона одразу впізнала подругу.

— Кітті! — вигукнула Анна і обійняла Катрін, наскільки дозволяв її стан.

— Ого, твій малюк навіть не дає нам як слід обійнятися! — усміхнулася Катрін. — На якому ти місяці?

— Уже сьомий. Йдемо зі мною. Франсуа почекає. Я маю тобі стільки всього розповісти!

— Анно, мила, у мене якраз нічого нового. А от у тебе, здається, сюрпризів вистачає.

Анна з лукавою посмішкою подивилась на неї.

— Так, і один із них тебе дуже здивує. Ти мені за нього ще подякуєш.

Катрін насторожено зупинилась і поклала руку на ефес шпаги.

— Ти взяла його шпагу? — спитала Анна тихо.

— Це все, що залишилося від нього. Не згадуй його, прошу, — Катрін ледь чутно вимовила ці слова.

— Добре, тоді про сюрприз… Повір, він змінить усе.

Катрін згадала маркіза дю Валя. Його слова знову промайнули у пам’яті. Але вона відкинула думки. "Ні. Це неможливо."

Анна взяла її за руку й повела до своїх кімнат. Там Катрін переодяглась у просту, але елегантну сукню. Вона давно не носила жіночого вбрання, але зараз їй захотілося виглядати інакше.

Згодом вона вирушила на прийом до принца.

— Радий бачити вас, графине, — Франсуа вклонився.

— Дякую, Ваша Високосте, — відповіла вона, роблячи реверанс.

— Як справи на морі?

— Надто спокійно, — зітхнула Катрін. — Іноді так хочеться потопити якесь судно.

— Не можна, графине. Ви ж знаєте...

Франсуа побачив у її погляді іронію, але зробив вигляд, що не помітив.

До зали увійшов молодий чоловік. Він вклонився.

— Хочу вам представити барона Гаспара де Нуї.

— Добрий день, пані, — промовив барон, цілуючи їй руку.

Він виглядав молодо, але впевнено. Його світле волосся і голубі очі робили вираз обличчя одночасно доброзичливим і стриманим.

— Графине, не бажаєте прогулятися парком Лувру? Зараз він надзвичайно гарний.

— Дякую, пане, але я вимушена відмовитися. Я втомилася з дороги і хочу трохи відпочити.

— Тоді, можливо, іншим разом.

Катрін знову присіла в реверансі і вийшла. Вона йшла довгим коридором до своїх апартаментів, коли помітила чоловіка, що наближався назустріч. Його капелюх був насунутий на очі. Коли вони порівнялися, він відвів погляд і пройшов повз.

У його кроці було щось дивне. Щось дуже знайоме. Серце забилося швидше.

"Півроку… А він досі мені ввижається!" — подумала вона. Підібравши поділ плаття, вона поспішила до своєї кімнати.

Чоловік зупинився, озирнувся і тихо прошепотів:

— Янголе мій, ми знову будемо разом…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍