Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

ІІІ розділ 20

Минуло півроку.

 

Катрін була в каюті «Ареса» й дивилася у вікно вдалечінь. Вікно було відкрите і морський вітер розвівав її темне волосся, але в її погляді ховалася тінь суму, яка не залишала її з того дня, як вона втратила Шарля.

Раптом по дошках палуби пролунали чіткі кроки. На корабель піднявся чоловік. Його поставу неможливо було не помітити — впевнена, горда, як у людини, яка звикла до поваги. Він був одягнений у дорогий чорний камзол з перлинними вставками. Очі — холодні, сірі — бігли по обличчях піратів із легким відтінком зневаги.

— Мені потрібен Чорний Янгол, — кинув він різко.

Джек зхрестив руки на грудях і зміряв незнайомця поглядом.

— Навіщо вам капітан?

Незнайомець навіть не глянув на нього. Він обвів поглядом корабель.

- Вона, напевно, у своїй каюті. – Незнайомець направився туди.  

— Із першого погляду — пихата папуга, — пробурчав Джойс, проводжаючи його неприязним поглядом.

Катрін сиділа за столом. Перед нею були розгорнуті карти та декілька аркушів з нотатками. Вона щось писала, зосереджено хмурячи брови. Вхід до каюти залишався відчиненим, і вона не помітила, як чоловік зайшов.

— Ви — Чорний Янгол?

Катрін підняла голову. Побачивши незнайомця, вона відкинулася на спинку крісла й повільно усміхнулася. Вітатися не поспішала.

— І що привело вас на мій корабель?

— Я — маркіз дю Валь, — гордо представився він. — Прийшов, бо мушу повідомити вам дещо важливе. Це стосується вашого минулого.

Катрін насторожилася.

— Говоріть швидше, маркізе. У мене сьогодні аудієнція в Його Високості, — вона встала і знову підійшла до вікна.

— Граф де Борро живий.

Катрін різко обернулася. Її обличчя зблідло, а голос став крижаний.

— Я не дозволю вам знущатися наді мною.

Маркіз не відповів. Повернувшись, він спокійно промовив:

— Незабаром ви все побачите самі.

І вийшов, залишивши її в тиші.

Вона повільно сіла, втупившись у стіл. Минуло шість місяців, відколи вона стояла над його могилою. Тепер усе переверталося з ніг на голову.

До неї зайшов Джек.

— Ти в порядку, капітане?

— Так, — коротко відповіла вона.

— Що це був за пан?

— Божевільний, мабуть. Сказав, що Шарль живий.

— Пробач, але я в це не повірю, поки не побачу.

— І я теж, Джеку. Але якщо цей франт ще раз з’явиться — не пускай його сюди.

— Як накажеш.

Катрін встала.

— Мені час до палацу. Цікаво, що принц нового вигадає цього разу.

— Капітане... — Джек замовк, не знаючи, як продовжити.

— Кажи, як є.

— Нам усім набридло бігати за наказами принца. Ми — пірати, а не його собаки.

Катрін усміхнулась.

— Ще трохи, друже. Я теж втомилася. Та скоро все буде по-іншому.

Вони разом вийшли на палубу. Сонце стояло високо, море було спокійним.

— Друзі! — звернулась вона до своїх людей. — Ми ще трохи послужимо принцу, але скоро будемо знову вільними. Обіцяю вам!.

— Тільки не затягуй, капітане, — крикнув хтось.

Катрін кивнула. Джек підвів до неї коня.

— Може, з тобою?

— Ні, я впораюся.

Катрін швидко мчала вулицями Парижа. Люди розступалися, хтось ховався, хтось хрестився. Бідняки дивилися їй услід із захопленням, багаті — з підозрою.

Її погляд залишався холодним. Відтоді як Шарль загинув, вона змінилася. Стала жорсткішою та мовчазною. Часто годинами сиділа одна. Проте вона почала допомагати нужденним. Частину своєї минулої здобичі роздала бідним. Пірати не розуміли цього, але мовчали — розуміючи, що серце їхнього капітана болить, і не хотіли торкатися цієї рани.

Іноді вона сміялася, згадуючи щось із минулого. Але сміх був коротким, як спалах. Потім знову — тиша. Її люди продовжували вірити їй. Вони любили її, кожен по-своєму, і були готові і слідувати за нею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍