Вікторія Сурен - Фатальне інтерв'ю, Вікторія Сурен

— Це Аніта. Каже про ярмарок. Будеш там?

— Ні, — Оля мне упаковку від суш та вкидає її в смітник. Чомусь я згадую Назарія, задумуюся про те, що було б непогано відсортувати цей картон. — Там вхід 250 гривень. У мене зараз немає грошей на розваги загалом, якщо ти забула.

Я не встигаю вловити пасивної агресії в цих словах, бо вже пропоную свої гроші, аби подруга могла зняти напругу, та чую лишень:

— Робота. Мені треба працювати цілими днями, щоб мінімально оплатити квартиру. Не всі можуть дозволити собі днями напроліт лежати вдома та збиратися на заходи. На жаль.

Я не знаю, як маю реагувати на ці слова, бо в голові кипить алкоголь.

— Хочеш переглянути якийсь фільм? Або лишитися на ніч? А на роботу вже звідси...

— Таксі дуже дороге, якщо замовляти його до твого будинку, а потім гнати на інший кінець міста.

— О.

Схоже, пропонувати оплату таксі сенсу немає.

Я наповнюю склянку втретє. Тепер між нами вдома лише гучний звук переливання алкоголю. Згодом Оля йде.

⛧⛧⛧

Не забувайте ділитися враженнями та думками! Завжди радо приймаю конструктивну критику. Обіймаю!