Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

- Дякую,- чомусь смутилася Леся від його чи то позитивної оцінки про її фізичні дані, чи то від компліменту й у неї з’явилося бажання сказати і йому навзаєм щось приємне.- Найголовніше у будь-яких заняттях досвідчений тренер, а ти такий. Я то бачила, як ти вміло тримався на коневі у той день, коли ми познайомилися. Ти, мабуть, з дитинства їздиш верхи?

- Так,- підтвердив Амір продовжуючи шлях до конюшні.- Коли я приїздив у  гості до матері на цю ферму в мене була чудова нагода дізнатися більше про коней, а також навчитися їздити верхи. Карім, це так звали чоловіка моєї матері добре до мене відносився. Бо він був не тільки моїм вітчимом, але й рідним дядьком, бо це двоюрідний брат мого батька. Спочатку я був не тільки на свою матір ображений, але й на дядька теж. Бо через них у мене не було нормальної сім’ї. Але мій батько пробачив і свою дружину, мою матір і свого кузена. Вибачив їм зраду. І мене постійно налаштовував на те, щоб і я все сприймав як належне. І я сприймав.

- Після того, як твої батьки розлучилися ти залишився з батьком?- поцікавилася вона, а потім подумала, навіщо їй це знати.

- Так, але не будемо про це. Ось ми й прийшли,- Амір з Лесею зупинилися біля конюшні, яка була розташована майже в кінці господарського двору.

 Конюшня була доволі велика, побудована з дерева. Амір та Леся зайшли досередини де пахло сіном та соломою. У кожному стійлі стояв кінь різної породи та масті. Дівчина встигла нарахувати сім цих благородних створінь. Одні коні відпочивали, інші тихо пережовували сіно та спостерігали за ними. На стінах конюшні висіли різні асексуали для верхової їзди: шкіряні сідла, вуздечки, поводи. На полицях лежали чисті щітки та інструменти за доглядом за кіньми. У кутку були складені тюки сіна та мішки з вівсом.      

- Зараз я познайомлю тебе з Марічкою, — Амір зняв із гачка вуздечку та повід. — Вона спокійна й урівноважена. А ось мій Мустафа — навпаки, жвавий і норовливий. Він стоїть у крайньому стійлі. Хочеш познайомитися з ним теж?

- Хочу, — чесно відповіла Леся. Її раптово і справді зацікавили коні.

- Гаразд, — Амір злегка посміхнувся, помітивши її щиру зацікавленість, і це його порадувало. Але внутрішній голос підказував, що Леся щось задумала. А що саме — він обов’язково з’ясує. — А зараз знайомся з Марічкою. Вона благородна, красива й розумна.

  Амір зайшов у стійло, де стояла рудувата кобила з великими темними очима. Почувши кроки, вона нашорошила вуха й трохи напружилася.

- Марічко, знайомся з Лесею, — м’яко промовив Амір, провівши рукою по її спині. — Ви подружитесь.

- Ти гарна, — Леся теж простягла руку й обережно провела пальцями по шовковистій гриві насиченого каштанового кольору.

  Амір зачекав кілька секунд, щоб кобила звикла до дотиків, а потім лагідно поклав їй на шию вуздечку. Дочекавшись, поки Марічка спокійно прийме її, він акуратно закріпив вудила й підтягнув повід.

- Тепер виведемо її на двір, а вже там я осідлаю її, — пояснив Амір.

  Він вивів Марічку з конюшні, зупинив біля огорожі й лише після цього почав сідлати. Спершу поклав на її спину вальтрап — м’яку підкладку під сідло, щоб запобігти натиранню. Потім акуратно поклав сідло й підтягнув попругу, даючи кобилі звикнути до тиску.

- Готово. Сідло закріплене.

- А ти швидко й уміло це зробив. Я теж хочу так навчитися, — Леся уважно спостерігала за кожним його рухом, намагаючись запам’ятати всі деталі, бо в призначений час їй самій доведеться сідлати коня.

- Навчишся, — запевнив Амір. Він анітрохи не сумнівався, що така цілеспрямована дівчина, як Леся, швидко освоїть верхову їзду. — На коня треба сідати з лівого боку. Намагайся бути спокійною й не робити різких рухів.

- Зрозуміла, — Леся закусила губу, зосередившись. Вона навіть не помітила, як Амір уважно стежив за нею, долаючи в собі бажання притягнути її ближче та поцілувати.

- Спочатку візьми поводи в ліву руку, але не тягни їх — просто тримай. Цією ж рукою можеш упертися в сідло. Потім постав ліву ногу в стремено, перенеси на неї вагу й обережно перекинь праву ногу через спину коня.

  Леся зробила все, як він сказав, хоч і трохи незграбно.

- У мене вийшло! — вигукнула вона, вхопившись за луку сідла.

- Вийшло, але будь спокійнішою, а то Марічка може напружитися, — з усмішкою зауважив Амір, дивлячись, як вона сяє від радості. — А тепер просто тримай рівновагу, а я поведу її.

  Він узяв кобилу за повід і повільно повів її по загону. Леся відчувала, як легко рухається Марічка, і намагалася підлаштуватися під ритм її кроків.

- Як ти? — спитав Амір, поглянувши на неї з захопленням.

- Мені подобається! — відповіла Леся, тримаючись впевнено в сідлі.

  Амір повів Марічку ще кілька кіл, щоб Леся звикла до рухів коня. Потім підвів кобилу до огорожі.

- На сьогодні досить. Тепер акуратно злазь.

- Добре, — Леся повільно перекинула ногу назад і, опираючись на стремено, легко опинилася на землі.

  Вона підняла голову й зустрілася поглядом зі своїм чоловіком…