Тетяна Барматті - Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті

Розділ 12 – Фестиваль.

Опинившись біля воріт просто величезного замку разом із пантерою, Ліра подивилася на всі боки, вираховуючи, куди їй слід підійти. Поруч із воротами було багато народу, карет і, здавалося, не пройти, не проштовхнутися. Вона взагалі вперше бачила стільки істот разом, і тут були не тільки дракони!

– Ходімо туди, – подивившись на непримітну хвіртку, запропонувала фея пантері.

Взагалі, вони з пантерою з учорашнього дня не розлучалися. Навіть спати залишилися в одній кімнаті. Ліра на ліжку, а пантера прилаштувалася біля вікна. І якщо Ліра думала, що їй просто подобається на вулицю дивитися, то пантера весь вечір спостерігала за драконом, який ховався в темряві, хижо скалячись.

Підійшовши до хвіртки і віддавши запрошення на фестиваль, яке їй вручили під час запису на нього, Ліра безперешкодно зайшла всередину. Щоправда, не встигла вона зробити й кількох кроків, як почула грізне гарчання. Дракон, який перевіряв запрошення, явно закрив собою прохід, не пропускаючи пантеру всередину.

– Вибачте, пантера зі мною, – повернувшись назад, ніяково посміхнулася Ліра.

– Не можна з тваринами.

– Вона не проста тварина, а моя подруга, – вагомо зауважила фея, холодно примружившись.

– Це...

Не встиг чоловік договорити, як його покликав до себе колега, щось прошепотівши на вухо, і вже наступної миті пантеру пропустили всередину. Звичайно, сама пантера з її здібностями теж могла зайти, але вона не стала завдавати проблем феї.

Задоволено кивнувши, коли її подруга опинилася поруч, Ліра пішла далі, з цікавістю розглядаючи все. І, якщо не брехати, подивитися було на що. Навколо все було гарно прикрашене, навіть і сам палац був справжнім витвором архітектурного мистецтва, що створював атмосферу чаклунства і свята. Його величні стіни, вкриті тонким золотим шаром, немов відбивали світло тисяч вогнів, у яких мерехтіли відтінки жовтого, створюючи ілюзію того, що сам палац світиться зсередини. А через те, що палац стояв на високому пагорбі, і на його вежі, увінчані золотими куполами, світили промені призахідного сонця, картина здавалася ще чарівнішою. Відчуття, немов це маяки, що ведуть подорожніх у царство чудес.

Усередині палацу гармонійно поєднувалися тонкі арки, вітражі, оздоблені ліпниною та мозаїками, і просторі внутрішні двори, наповнені зеленню. Прекрасні колонади, що вели до головних залів, облямовані старовинними скульптурами міфологічних істот, і кожен із цих витворів мистецтва немов розповідав свою власну історію.

Основна зала, де відбувалася урочиста частина фестивалю, прикрашена величезними люстрами, які, як зірки на нічному небі, випромінювали м'яке жовте світло. Підлоги вкриті вишуканим мармуром із золотими вкрапленнями, а стіни оздоблені фресками, що зображають сцени з давніх років драконів. Внутрішні сади палацу розцвічені не тільки живими квітами, а й атмосферними магічними вогнями, що створюють ефектне видовище.

Увесь палац, від його величних вхідних воріт до прихованих куточків, сповнений святкової атмосфери. Ліра навіть на деякий час розгубилася від такої пишноти навколо, розуміючи, наскільки важливий цей фестиваль для драконів та інших рас. Але ж вона про нього навіть не чула ніколи раніше. Ні бабуся, ні інші феї не розповідали про нього ніколи.

– Тут гарно... – протягнула ледь чутно Ліра, покосившись на подругу.

Але, що було ще примітніше, так це доволі велике коло порожнього простору навколо самої феї і пантери. Ніхто з дівчат і навіть чоловіків не наважувався близько підходити до мініатюрної красуні, яка особливо виділялася на загальному тлі. Азур же, сховавшись серед інших драконів, ледве міг відірвати погляд від свого скарбу, чекаючи слушного моменту для їхньої зустрічі. І що більше він дивився, то більше йому подобалося те, що він бачив.

Ліра сьогодні була просто чарівно вродлива, що додавало ще більше нервозності й так часто напруженому дракону. Її одяг, зачіска разюче відрізнялися від нарядів інших дівчат. Її сукня, здавалося, була зовсім невагомою, але при цьому повністю закритою, красиво підкреслюючи фігуру. Але ще більше вона виділялася своїм дизайном, наявністю, наче живих, гілок і квітів на ній, що піднімалися від подолу до грудей і опускалися від плечей до грудей. Наче сукня була створена не з тканини, а з живого матеріалу.

– Які цікаві туфельки, – почув він тихий шепіт дівчат поруч і опустив погляд, дивлячись на ніжку, що виглянула з-під сукні.

Звісно, ноги Ліри йому здалися набагато красивішими за туфлі, але й туфельки були, чого брехати, незвичайними, унікальними. Напівпрозорі, світло-зелені туфлі з такими ж напівпрозорими крильцями на них. Точно з якоїсь казки для дівчаток, не інакше.

Утім, самого Азура чіпляло не красиве вбрання, а розуміння, що Ліра готувалася до цього дня. Її вбрання було унікальним і ексклюзивним, чи що. Тобто, вона заздалегідь усе підготувала, обирала, можливо, сама створювала, щоб знайти тут собі чоловіка. І при створюванні свого образу вона зовсім не про нього думала.

У цей час фея теж дивилася на дівчат, чоловіків, яких тут було багато, почуваючись не у своїй тарілці. Вона зовсім забула про те, що треба вбрання підготувати, а тому створила його в останню мить із магії. Тобто, все на ній – це її продовження, її магія. Звісно, можна було трохи підігнати свій наряд під інших учасниць фестивалю, щось вигадати, але вона не знала, який вигляд матимуть інші дівчата, тож пішла шляхом меншого опору – їй подобається і добре. Та й не збиралася вона собі пару тут шукати. Просто хотіла подивитися на все, зануритися в традиції фестивалю «Жовтих вогнів».

– Я рада вітати всіх на фестивалі «Жовтих вогнів», – на невеличкому помості, щоб її було видно з усіх боків, з’явилася статна дракониця. – Упевнена, сьогодні за допомогою магії буде поєднана не одна пара, яка проживе довге, щасливе життя! Прошу, не соромтеся, довіртеся своїй магії, своїй сутності, йдіть туди, куди кличе вас ваше серце! Я ж разом із моїми помічницями всім допоможу. З цієї хвилини щорічний фестиваль «Жовтих вогнів» оголошується відкритим!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍