Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Ранок

Ділан уважно спостерігав за Кейт, коли вона доїдала свій сніданок. Його настрій був гарний — він відчував себе так, ніби зараз все на своєму місці, хоча й не міг не помітити, як вона раптом напружилася після його запитання.

— Чим би ти хотіла сьогодні зайнятися? — запитав він, намагаючись залишити свою посмішку легким і непримушеним.

— А які є варіанти? — відповіла Кейт, поглядаючи на нього, все ще зосереджена на їжі.

— Як щодо екскурсії по території зграї? — запропонував Ділан, не підозрюючи, що це може викликати в неї таку реакцію.

Кейт на мить застигла, і його очі відразу звернули увагу на зміну її настрою. Вона спробувала приховати це, але він добре знав її вираз обличчя.

— Є щось, чого я не знаю? — запитав він злегка нахмурившись, чуючи в її відповіді невидимий підсвідомий бар'єр.

— Ні, просто... — почала вона, але не довершила речення, сплітаючи пальці на ковдрі, намагаючись знайти потрібні слова.

— Просто що? — Ділан нахилився ближче, його голос став м'якшим, але в ньому все ще була обережність.

— Мені важко... і не дуже комфортно гуляти серед перевертнів, — вимовила вона, зізнаючись у своїх почуттях, хоч і не зовсім охоче.

Ділан подивився на неї, але не виглядав здивованим — він знав, що їй нелегко бути серед його братів, і це не було чимось незвичайним.

— Справа тільки в цьому? — уточнив він, ледь підвищивши брови.

— Так, — тихо відповіла вона, відводячи погляд.

Ділан зробив серйозне обличчя, але на його губах з'явилася грайлива посмішка. Він нахилився до неї і запитав з маленьким жартівливим підтекстом:

— Ти ж знаєш, що я теж перевертень?

Кейт подивилася на нього з усмішкою, хоча в її очах була легка розгубленість.

— Чорт, я до останнього сподівалася, що ти драен, — сказала вона. — Це б значно спростило все.

Ділан злегка нахмурився, його усмішка ставала все більш серйозною, коли він зрозумів, що Кейт має на увазі. Він ще раз глибше подивився на неї і, злегка знизивши голос, сказав:

— Я розумію. Але ми з тобою — не чужі. Ти можеш покластися на мене, Кейт.

Він на мить знову ліг поруч, не забуваючи дати їй простір, щоб вона могла відчувати себе комфортно. Кейт відчула, як ці слова проникають у її серце, розсіюючи хвилювання і сумніви, що не відступали останнім часом.

— Я не змушую тебе нічого робити, — додав Ділан, — але якщо ти хочеш, я буду поряд. Я хочу, щоб ти почувалася в безпеці.

Кейт опустила погляд, вбираючи кожне його слово.

— Можливо, я спробую, — нарешті сказала вона, вперше за весь час посміхаючись більш впевнено.

Ділан тепло посміхнувся, і його очі загорілися від радості.

— Ти не одна в цьому, — сказав він, знову підвівшись і потягнувшись до неї. — Якщо що, я завжди поруч.

Кейт відчула, як її серце знову наповнюється теплом. Вона знала, що це ще не кінець шляху, і попереду було чимало випробувань, але зараз, у цей момент, з ним поряд, вона почувалася готовою рухатися далі.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍