Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

Наш нинішній король ніколи не відновлював землю і не зробить цього, як і не відправить тебе додому. Тому що, на його погляд, саме бажання Батька зробити гарні справи на благо інших, занапастило всю його родину.

Він раптом підвівся, і сумно опустивши очі в землю, промовив:

- Леді Джейн, ти почуєш багато поганого про нашого короля, поки будеш тут, його ніхто не любить, ну крім, звичайно, панночок - вони від нього мліють - ти й сама будеш сердитися на нього за те, що він не відправить тебе назад, але ти маєш знати, що таким його зробили обставини. Я бачу, що ти можеш це зрозуміти. Ніхто в Айронвуді не здатний на це. Він залишився у шість років відразу без усієї родини, зовсім один і змушений був тягнути на собі цілий світ. Отож він не міг дати стільки продуктів, як Батько створював за один день, так усі ще насідали на нього, вимагаючи більшого, — він глянув у небо на захід сонця, — тобі час іти, король не любить чекати.

— Який сенс іти до нього, якщо я все одно тут залишуся? — в душі дівчини вирував розпач.

— Хто знає, може, заради тебе він зробить виняток. Може, я не правий.

— Чого б він робив для мене виняток ? — Джейн теж підвелася, задумливо провівши рукою по пелюстках лимонного кольору.

— Я знаю тебе якихось пів години, а вже зрозумів яке в тебе величезне серце. Може, він теж це побачить. Я так радий, що ризикнув заговорити з тобою. Я дуже боявся, але ризикнув. Твоя поява тут – найкраща подія за багато років.

Джейн була зворушена його словами до глибини душі. Все ж таки, не дарма вона прийшла в сірий будинок.

Джейн нічого не відповіла хлопцеві, але вона теж відчула, що зустріла людину з величезним серцем в особі Трістана. Трістан підійшов до кущика, якого торкалася дівчина.

— Це ламоніс, — сказав хлопець, тримаючи рукою голівку квітки, — вранці її пелюстки стануть червоними. Він змінює колір, залежно від часу дня. Я дуже люблю рослини. Усі в Айронвуді їх люблять. Шкода лише, що в нас їх так мало.

— Я прийду до вас уранці, щоб подивитися, як пелюстки змінять свій колір.

— Я сподіваюся, ми більше не зустрінемося, — його очі були такими чистими та відвертими. — Це означатиме, що ти вже вдома.

Вони пішли вздовж будинку до хвіртки.

— Якщо так буде, пообіцяй, що виходитимеш за межі цього двору. — Джейн раптово злякалася того, що з її поверненням додому в цьому світі все залишиться так, як і було. Залишиться ненависть до мешканців сірого будинку. Але хто вона така, щоб змогти тут щось змінити?

— Не знаю, мені й тут добре. Мені нема чого виходити.

— Пообіцяй, що бодай сходиш до моря й одразу назад. Ти ж сказав, що сумуєш за морем.

— До моря схожу. — Джейн не була певна, чи каже він правду.

— І все ж чому ти так вільно почав зі мною спілкуватися, коли ніхто більше не захотів?

— Все життя ми, мешканці цього будинку, легко віримо в те, що прокляті й природа нас відкидає. Але нам так важко повірити в те, що десь ми могли б бути такими, як усі. Я завжди мріяв про світ, у якому нас би не уникали. Ти прибула з такого місця. Ти сказала про це, і я повірив, я захотів повірити в те, що я нітрохи не гірший за інших.

— Не гірший, Трістане. Ні. Якщо ми більше не побачимось, ти маєш запам'ятати це та передати іншим мешканцям сірого будинку.

— Я щасливий зустріти тебе у цьому житті.

Джейн зовсім збентежилася, не знаючи, що відповідають на подібні слова, відчинила хвіртку та пішла до палацу. Трістан дивився, як дівчина все далі йде до складів, а разом з ним дві дюжини очей стежили за дивною леді з іншого світу через вікна свого сірого будинку.

Джейн і подумати не могла, що цей візит, викликаний її цікавістю, буде таким зворушливим і душевним.

На початку парку Джейн зустріла Касандру в товаристві двох жінок:

— Ми якраз теж йдемо на вишивання, леді Джейн.

— Дякую, але я сьогодні пропущу, на мене чекає король.

Касандра помітно занервувала. Напевно, ревнує, як він відреагує побачивши таємничу незнайомку. А що? Може, вона сподобається королеві, як дівчина, і тоді він погодиться відправити її додому. Хоча з іншого боку він може тим більше цього не зробити, покличе її заміж і вона стане королевою Айронвуда.

— Леді Джейн, ви тут?

Джейн не помітила, як поринула у свої думки. Дурні думки. Вона завжди була розумною, але чомусь в Айронвуді стала якоюсь дурашкою. Встигла вже собі за день двох наречених підібрати. І варто помітити не аби якихось наречених. Якщо так піде далі, незабаром вишити сонечко в компанії леді буде для неї найвищим проявом кмітливості. Напевно, всі ці дурниці навіюються навколишнім антуражем: чарівні вечірні сукні, розшиті піджаки вельмож, райські озерця, магія короля. Дівочій голові обов'язково треба впихнути сюди любовну історію.

— Так, леді Касандро, я тут. Я просто хвилююсь перед зустріччю з королем. Я дуже хочу, щоб він зробив хід у мій світ, але вже встигла дізнатися, що він неохоче витрачає свої сили. Ви його близько знаєте, він може стати вашим чоловіком... Скажіть, він відправить мене назад? — Джейн подивилася на неї скрушним поглядом. Вона так сподівалася, що Трістан помиляється в судженнях про короля, а Касандра знає його з дитинства, мабуть, вони закохані один в одного, як говорили інші дами й вона зможе дати Джейн надію.