Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Поповзом, — усміхнулась Катька.

— На коліно теж не можна спиратися, — сказала я ображено.

Вона відразу зніяковіла. А потім хитро примружившись сказала:

— А якщо...

Батько їй рот закрив і погрозив пальцем.

— Досить жартувати. Але загалом же зручний диван?

— Так. Гаразд. Допоможи встати, не буду краще сідати на нього, поки сама у квартирі. А то не встану банально.

Проводивши Катьку з батьком. Подивилася на свою стіну в спальню. Я на ній уже знову намалювала ліс. А зараз домалювала ще кілька дверей. А потім спробувала відчинити. Вийшло. Прохід я робила в спальню і в комору. Вийшло зробити прохід навіть із дверей, які були невеликого розміру і немов у глибині лісу. А одні двері намалювала на половині реальних дверей. І коли відчиняла їх, то реальні двері блокувалися.

Перед сном вийшло зробити ще одне випадкове відкриття. Реальний предмет може стати малюнком. При цьому пропадає його вага і форма. Він виглядає немов якісно з фотографічною точністю намальований. І за свого бажання я можу дістати предмет назад. Помітила, що, коли малюнок поміщається в папір і стає малюнком, є маленькі брижі, немов кола на воді. Тільки ці кола на папері. Варто було мені захотіти, щоб малюнок був схематичним під час поміщення предмета в папір, у мене вийшло це. При цьому на якість предмета це не впливало. Потім перейшла до експерименту над квіткою. Найголовніше вона вижила і навіть не постраждала. І я ризикнула залишила її на ніч у малюнку, на шпалерах.

Вранці одразу дістала його. Навіть земля залишилася мокрою. Я заради експерименту полила його перед поміщенням у малюнок. Недовго думаючи, я провела експеримент із собою. І сама опинилася в малюнку. Були незвичайні відчуття. Немов ліс, який я намалювала, став реальним. Найцікавіше, що коли я доторкнулася до дерева, то воно виявилося справжнім, живим. Я зковтнула і подивилася в те місце, з якого вийшла. Я бачила свою кімнату і кола, які розходяться в повітрі. Коли вони зникли пішла в перед, був ліс, звичайнісінький скільки б я не йшла. Але я продовжувала бачити свою кімнату і це було дивно.

За спиною почула виття. Немов вовчий, але я ніколи вовків не бачила. Подивилася на свою кімнату, вона стала немов за каламутним склом. Я вирішила не ризикувати і вирішила, що час повертатися. Бо виття наближалося. Заплющила очі й зробила крок уперед, приставляючи як виходжу з картини. Мало не впала на підлогу, з милицями якось зовсім не цікаво такі експерименти проводити.

Коли відновила рівновагу, подивилася на малюнок на стіні, було відчуття, що на ньому швидко промайнули сірі тіні. Насилу дострибала до стільця. Серце стукало в горлі, я насилу дихала. Пролунав телефонний дзвінок. Я через нього ледь непритомною не впала, так злякалася. Благо це був Маркус.

— Привіт, — почула в слухавку, — ти як?

— Бувало й краще, — сказала тремтячим голосом.

— Що сталося? У тебе голос тремтить.

— Експеримент один удома проводила, злякалася до чортиків.

— Я зайду ввечері, ти не проти?

— Я тільки за. Маркусе, можна тебе попросити про дещо?

— Звичайно сонечко, що ти хочеш?

— Зайди в магазин, у мене вдома з їжі тільки торт.

Почула сміх.

— Надсилай список.

На тому боці почула чийсь коментар від його колег.

— Звикай, одружишся будеш регулярно в магазин ходити.

— Я і не проти. Присилай, сходжу.

— Цілую.

— І я тебе. І ти там не хулігань більше.

— Угу.

Подивилася після дзвінка на стіну і помітила зміни на малюнку, біля одного з далеких дерев з'явилися сірі вовки з червоними очима.

— Пішли геть із мого малюнка! — сказала сердито — А то намалюю вам роги!

Миттю втекли. А я подумавши сіла малювати добротний будинок у лісі. Буде мені притулок у малюнку. Вовкам потім намалювала великий шматок м'яса. І найкумедніше вони накинулися на нього і зжерли швидко. Це так дивно бачити, як оживає малюнок. Але зараз я чітко відчувала, що я цей "малюнок" контролюю і не даю вовкам вийти в цей світ. Таке відчуття що мій малюнок — це портал в інший світ. Цікаво він реальний?