Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 16

— Тасечко, — плескала в долоні Марія Олександрівна. — Як це так вийшло? Хто з хлопців не вслідкував?

Тася глянула спочатку на неї, а потім перевела свій погляд на хлопців, які тупотіли у дверях кухні, так і не наважившись зайти. Такі дорослі,  а материних прочуханів страшились.

— Та я сама, — відмахнулась від її запитання. — Не зрозуміла що до чого, налякалась сама, налякала ваших працівників та й тварин також… Добре ще, що Богдан Олегович цього свавілля не бачив.

Жінка глянула на неї, як на малу дитину, яка сказала дурницю. Може так воно й було. Але сьогодні Тася чітко зрозуміла одну річ, вона більше не може тут залишатись. Погостювала, скористалася допомогою, пора й честь знати.

— Хіба можна такі синці на руках самій зробити? 

— Як виявилось можна, — знизала плечима дівчина, на що Марія Олександрівна лише поцокала. І все-таки їй було шкода цю бідолашну. Вперше привезли на ферму  і те невдало.  — Не варто хвилюватися.

Тася вкотре повторювала останню фразу. Їй  й самій було некомфортно, але що вже поробиш раз інцидент трапився. 

З двору доносився задоволений голос Костика, який бігав за курочками. Крізь фіранку до них доносився легкий вітерець, який в декількаденну задушливу погоду був просто рятівним для всіх. 

Жінка височіла над Тасею ніби мама, бідкаючись на її безпечність. Вона хотіла погладити її по плечі, але зупинила себе, не знаючи як дівчина на це відреагує.

— Ма, вона ціла. Руки, ноги на місці й добре. Не варто кудахкати над нею, немов квочка. Валер’яночки, пустирнику поп’є на ніч і все минеться, — Євген відштовхнувся від одвірка та ступив на кухню.

Жінка лише кинула в сина грізний погляд на нього, обіцяючи йому серйозну розмову пізніше. Вона вже зрозуміла, що цими синцями дівчина мала завдячувати її середущому сину. Але, певна річ, що при ній вона не стане нічого йому казати, а от пізніше…

 — Свят, батько просив, що ти забрав його з Яром з міста. Вони купили будівельні матеріали, але не розрахували, що місця не стане в машині, зганяй за ними, — Марія Олександрівна тактовно виганяла сина з будинку.

— Я теж напевне піду вже, там на фермі мене зачекались, — Євгену не хотілось залишатись з жінками сам на сам.  

— А ти залишся, синку.

Він міцно зціпив свої зуби, показуючи мамі своє невдоволення, але кивнувши, сів на стілець. 

— Що таке?

Жінка дочекалась поки в будинку не буде нікого окрім них, а потім поглянула на Тасю та сина по черзі. 

— Жень, пам’ятаєш ми з Тасею розповідали тобі  в машині, коли ти забирав мене з торгового центру. Ну ми ще тоді з Тасечкою познайомились…

— Мам, можна ближче до суті? — важко видихнув він, склавши руки на грудях та  мимохідь поглянув на Тасю. Та сиділа тихо ніби мишка, склала долоні докупи й заховала їх між ногами. 

Вони обоє зрозуміли, що Марія Олександрівна придумала для них спільну справу. І, здається, сьогодні не лише він один був незадоволений таким розкладом.

— Ближче до суті, — підібралась дінка. — Тася запропонувала найняти малому аніматорів. Ми з Олькою порадились, і їй теж сподобалось, тому я попрошу вас завтра поїхати в місто і домовитись про все.

Вона гордилась собою, це було видно неозброєним оком. Жінка, не дивлячись на неприємність, все одно була задоволена тим, що роздала всім вказівки. Організатор від бога. Чи правильніше було б сказати маніпулятор?

Але для Тасі це був шанс. Вона мала змогу уточнити на автовокзалі з приводу автобуса, в якому залишились її речі. Принаймні, вона хотіла вірити, що вони й досі там. Євген бачив, як блиснули її очі, але вирішив не робити поки для себе ніяких висновків з приводу майбутньої поїздки. Але одне в материному задумі було хорошим. Він завтра має змогу вбити двох зайців одночасно. 

— А сама Тася що про це думає? — він вигнувся на спинці стільця, закидуючи руки собі за голову і вичікуючи глянув на дівчину.

— Я за, — вона впевнено відповіла на пропозицію. — А заодно й свої справи вирішу.

Та не встигла Марія Олександрівна радісно хлопнути в долоні, як в дівчини задзвенів телефон. На екрані засвітився номер людини, дзвінка якої вона точно не чекала. Катерина.

— Я перепрошую, — мовила Тася і, минаючи обідній стіл та людей, які сиділи за ним, поспішила вийти на вулицю.

Євген помітив її розгубленість, тому лише провів поглядом фігуру дівчини. Так вже вона хотіла дистанціюватися від проблем, що з успіхом провалила це задання. 

Чоловік глибоко вдихнув занурившись у власні думки. Зрада це завжди неприємно. А особливо прикро, коли зраджують ті кому ти й справді довірився. 

— Хороша дівчинка, правда ж? — штовхнула його плечем жінка, помічаючи довгий погляд сина. Так проводжав її очима, що ледь шию собі не скрутив.

— Нормальна, — повернув свою увагу матері Євген. — Така ж як усі.

— А ти ображав її в перші дні. Євгене, — жінка змінила свій тон з поблажливого на суворий. — Ти мені звісно син, але  я попереджаю тебе зараз, і наступного разу не буде. Ти не образиш її. В дівчини й так життя не мед. Сам же бачиш. Щоб таке, як сьогодні було востаннє, ти мене зрозумів?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍