Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

– Що це? – Поцікавився чернець.

– Вибору в нас немає, так що… – М'яко вимовив Агіас, який тримав обійнявши свого друга.

Двері храму відчинилися, і з нього вибігли жінки. Дітар, насилу розірвав сорочку, прикусив губу, дивлячись на довгий і місцями дуже глибокий поріз. Він притиснув бутони синього кольору і прикрив очі, чекаючи відчути біль, але несподівано від рани почало розходитися приємне оніміння.

– Голова, напевно, може крутитися, але впевнений, що це допоможе. – Агіас сидів на сходинці з другом на руках.

–Так я, ще не помер? – Запитав Дітар і почухав місце навколо рани. Оніміння від живота піднімалося до грудей, а разом з ним приємне розслаблення. Одна пелюстка, просочена кров'ю, злетіла з – під сорочки Дітара на руку. Вона прикрила собою татуювання чотирьох цифр. Коли чернець його струсив – то звернув увагу, що і татуювання зникло. А це означало, що він зцілюється.

До них підбігла Тарсіша:

– Ні – ні, мій любий, ти живіший за всіх живих. – Дівчина обійняла його. – І саме для того, щоб так залишалося і надалі, нам треба поговорити з Авраалом.

Дітару ставало легше, і через кілька хвилин, він спробував піднятися. Поруч йшов Ханой. В нього не було ні зброї, ні охорони. Він йшов, як гідний Цар і Переможець, що не має страху. Небезпеки більше не було. В нього був голий торс, а на спині можна було бачити татуювання "Страху немає".

– Йти можеш? – Запитав Ханой, подивившись на Дітара зверхи до низу.

– Звичайно можу, як тут не піти! Якщо сам Цар мені говорить йти! – Гордо вимовив Дітар, хоча слабкість в ногах, ще була.

– Це добре, я проведу. – Ханой простягнув йому свою руку і додав. – Ми ж з тобою друзі. – Чарівна посмішка блиснула на обличчі Царя, і чернець взяв його за руку.

Дітару знадобилися всі сили, щоб встати. Опинившись на ногах, він пішов за Ханоєм. Десять метрів вгору по сходинках привели його до місця. Біля входу в храм стояла Іраель:

– Нісан Дітар, вітаю вас з перемогою.

Всі були вражені, почувши ці слова. Ченці зупинилися, утворюючи натовп на невеликому майданчику біля входу.

– Ти щось плутаєш. – Відповів їй Дітар, простягнувши один синій бутон, який був у його крові.

Її улюблені квіти. Символ любові – в краплях символу смерті.

– Нісан Дітар? – Запитала вона, хоча на питання, це походило в останню чергу.

Дітар просто не знав, що йому робити, але навіть погляд цієї строгої дівчини підпорядковував своїй волі і позбавляв будь – якої можливості чинити опір.

– Іраель, він же тобі вже відповів! – Втрутилася Тарсіша, намагаючись захистити і без того змученого чоловіка. – Скажи краще, де Авраал?

– Нісан. – Говорила дівчина, ніби пробувала цей статус на смак. – Останній раз, коли я його бачила, він слухав гімн ДаАрії і спілкувався з титанами. Авраал обрал тебе наступним нісаном.

– Спілкувався? Вірно? – З благанням запитав здивований Дітар у строгої дівчини, відчуваючи, як все його нутро завмерло в очікуванні відповіді на це начебто просте питання.

Іраель мовчазно кивнула і зайшла в середину храма.

Герої підійшли до сплячих гігантів. Біля них, на підлозі лежав Авраал. Поряд з ним були служителі храму. Вони оточували ченця і тримали в руках свічки.

– Мабуть він вирішив залишитися тут. – Сказав Ханой, підійшовши ближче до старого. Дітар встав поруч і дивився на обличчя Авраала.

– Він живий? – Запитав чернець.

– Вони всі живі. – Відповів Цар. – Вони доторкнулися до таємниці вічності.

Позаду них почувся шум і Дітар обернувся. Всі ченці опустилися перед ним на одне коліно, на знак поваги.

– Вітаємо тебе, Нісан Дітар. – Вимовили ченці в один голос.

– Зачекайте. – Запанікував чернець. – Що ви…?

Ханой торкнувся Дітара і той подивився на нього.

– Я ввіряю тобі Братство, Дітар. – Сказав він. – Ти гідний.

– Але я навіть… – Намагався щось сказати чернець.

– Прийми це ні, як нагороду, а як місію. Я вірю, що ти впораєшся.

Дітар оглянув своїх друзів. Вони всі схилили голови перед ним, новим Главою Братства.

– Я Нісан. – Припустив у своїй голові чернець. – Чому Авраал так зробив? Чому пішов?

Він намагався заспокоїти себе і знайти причину того, що відбувається. Він закрив очі і зробив кілька вдихів. Поки він стояв нерухомо, на його плечі звалився новий тягар. Ханой надів на нього мантію Авраала. Чернець розплющив очі. Ченці постали перед ним, дивлячись йому в очі. Нісан Дітар провів свій погляд по кожному і зупинився на останньому. Останнім був Агіас. Він посміхався ширше за всіх. Дітар теж не зміг стримати посмішку. Тепер він був Глава Братства. Тепер він став батьком кожному ченцеві і захисником Братства.

– Я хочу повернутися. – Сказав Дітар.

– Якщо ти підеш, – відповів йому Ханой, – ти зрозумієш, там багато чого змінилося. Скільки минуло, як ти думаєш часу, як ти прийшов сюди?

– Близько трьох днів.

– Близько 30 років, – завірив його Ханой, – стільки, пройшло відколи ти попав у Підземний Світ. Час не торкнувся вас, і кожен зберіг свій вік, але вгорі воно йшло, як і раніше.

– Ти пробув там так довго, але залишився молодим, як і раніше? – Запитав Дітар, і почав роздумувати про стан "соматі".

– Так, зовні, але в середині я постарів на сотні років. – Відповів йому Цар.

Вони спустилися вниз, Дітар підійшов до ченців. Вони одразу кинулися його обіймати. Він був такий молодий, але вже став Нісаном. Одночасно він був їх кращим другом і наставником. Він взяв за руку Тасішу і більше не збирався відпускати.

– Ми повернемося додому. – Сказав він їй.

– Знаю. – Відповіла дівчина.

– Ти впевнений, що хочеш відвести Братство назад? – Запитав його Цар.

– Так. – Твердо вирішив чернець.

– Якщо ти звідси підеш, то ніколи більше я тебе не побачу, мій друг.

– Значить почуєш про мене. – Посміхнувся Дітар, будучи наполегливіше. – Ми йдемо. Наше місце там.

Слова Ханоя були просякнуті батьківською любов'ю і опікою. Він був засновником Братства і вчителем всіх ченців, але тепер він став і гарним другом для кожного.

– Тоді я дам вам найшвидших коней, щоб ви не втрачали часу, і швидко дісталися до Кайлос.

– Дякую мій Цар. – Вклонився Дітар.

– Сатана мертвий, а Ануш я все одно не відпустив. Я люблю її. Я відновлю кораблі, і знову вирушу на той берег. Я буду шукати відповіді на свої запитання.

– В чому тривога?

– Хочу її повернути. Мені треба розібратися, що таке "реінкарнація".

– Якщо я щось дізнаюся, то постараюся залишити підказку, я напишу про це книгу для тебе. – Посміхнувся Дітар і подивився на Тарсішу.

Ханой посміхнувся і пішов до виходу.