Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

я певен, що ви добре поводитеся з дружиною, Кевіне. Сідайте. Що ж, — промовив Джон Мільтон, відкинувшись назад, — вийшло саме так, як я вам казав. Сьогодні вранці Стенлі Ротберґа заарештували, зареєстрували та звинуватили в убивстві дружини. Це постійно світитиметься в газетах і новинах.

Кевін кивнув, затамувавши подих. Усе це станеться. Він отак просто почне працювати над справою, яку більшість юристів вважали б найзахопливішою у своїй кар’єрі. Багато хто працює роками, щоб отримати щось таке, і більшість так цього й не отримує, подумав він.

— Я знаю, що зараз ви дещо заклопотані переїздом, та й не лише ним, але чи могли б ви, на вашу думку, підготуватися до нашої зустрічі з Ротберґом до завтрашнього ранку?

— Звісно, міг би, — відповів Кевін. У разі потреби він би працював увесь день і всю ніч.

— Як я вам уже казав, вам доведеться ближче ознайомитися з усіма аспектами справи, показати йому свою обізнаність, а також те, що ви агресивно захищатимете його права.

— Я негайно за це візьмуся.

— Добре, — Джон Мільтон усміхнувся, а його очі поясніли, — такого настрою я від вас і чекав. Що ж, не буду вас затримувати. А якщо виникнуть якісь запитання, не вагайтеся, телефонуйте мені в будь-який час. До речі, — додав він, сягнувши у верхню шухляду свого столу й витягнувши візитівку, — це мій домашній телефон. Звісно, не занесений до довідників.

— О, дякую.

Кевін узяв візитівку й підвівся.

— О котрій годині Ротберґ буде тут?

— Наша зустріч відбудеться о десятій ранку в залі для нарад.

— Гаразд, — Кевін ковтнув. Його серце гупало від захвату. — Краще я стану до роботи. Дякую, що повірили в мене, — додав він і пішов з кабінету.

Венді поклала йому на стіл матеріали, про які він просив. Спершу він почитав про діабет і ознайомився з його симптомами та лікуванням.

Друга тека була присвячена доглядальниці Максін, п’ятдесятидворічній чорношкірій жінці на ім’я Беверлі Морґан. Беверлі працювала доглядальницею матері Максін в останні роки її життя, після того як та перенесла інсульт. Досвід роботи доглядальницею в неї був бездоганний, але особисте життя — сповнене трагедій. Вона мала двох синів, але чоловік покинув її, коли хлопчики були маленькими. Один із них років до двадцяти встиг нажити серйозні проблеми з законом і двічі відсидів за ґратами. Врешті-решт він помер від передозування героїну у двадцять чотири роки. Інший одружився, завів двох дітей і, як і батько, покинув родину, а тепер працював на західному узбережжі.

Вочевидь, нелегке життя далося взнаки Беверлі Морґан, і вона, хоч і не була безнадійною алкоголічкою, пиячила досить сильно, щоб це привертало увагу. «Як інакше детективи містера Мільтона могли довідатися про інциденти в готельному барі та про те, що вона тримає у себе в кімнаті пляшку?» — подумав Кевін. Не дивно, що містер Мільтон сказав йому проглянути ці відомості. Вона легко могла помилитися з інсуліном для Максін Ротберґ. Хай там як, це було добрим хибним слідом, здатним збити з пантелику присяжних і поплутати карти обвинуваченню. Якщо обвинувачення збирається зробити Беверлі Морґан свідком проти Стенлі Ротберґа, то він тепер знає, як дискредитувати її свідчення.

Найпроблемнішою була інтрижка Стенлі Ротберґа. Судячи з того, що прочитав Кевін, вона, вочевидь, почалася десь тоді, коли Максін захворіла. Йому доведеться визначитися зі стратегією щодо цього. Попервах йому здавалося, що треба вмовити Стенлі швидко в цьому зізнатись і доводити, що він не міг змусити себе піти від дружини, особливо після того, як вона так серйозно захворіла, та все ж був чоловіком і мав чоловічі потреби. Приблизно так він і вибудовуватиме аргументацію, подумалося Кевінові. Присяжні високо цінують чесність, навіть якщо людина зізнається в аморальному вчинку. Він уявив собі, як Ротберґ розклеюється на трибуні, шкодуючи про трагедію свого життя. Стенлі Ротберґ кохав, насолоджувався, але ж як він при цьому страждав!

Грають скрипки. Кевін мотнув головою. «Послухай, — сказав він своїй совісті, — це може бути правдою, цілком можливо, що так усе й було». Він ще не зустрічався з Ротберґом і не мав уявлення про цю людину, але, коли він обдумував це з власної точки зору, як чоловік, це здавалося йому вагомим аргументом.

Він розгорнув третю теку, щоб ознайомитися з особистим анамнезом Максін Ротберґ, і швидко зрозумів, що її лікар, доктор Катлер, може бути ефективним свідком захисту. Йому треба буде засвідчити, що він навчив Максін Ротберґ колоти собі інсулін самотужки і сказав, скільки колоти. А ще він, вочевидь, міг сказати дещо неприємне про Беверлі Морґан, бо наполегливо рекомендував її замінити. Звісно, Кевін ще не бачив версії обвинувачення, проте вся ця попередня інформація надавала йому впевненості в собі.

Почувши стукіт у двері, він підняв очі. Усередину зазирнув Пол Сколфілд.

— Як справи?

— О, чудово, чудово. Заходьте.

— Не хочу вам заважати. Я знаю, що вам доручили велику справу.

— Велику — це ще слабко сказано. Справу Ротберґа!

Пол усміхнувся й сів, але Кевінові подумалося, що він має не такий уже й здивований вигляд.

— Ну, знаєте, ту справу, про яку вже близько тижня майже щодня пишуть у газетах, — підкреслив він.

Пол кивнув.

— Це стратегія містера Мільтона. Коли він у комусь упевнений…

Кевін поглянув на відчинені двері, а тоді перехилився через стіл і тихо звернувся до Пола.

— Поле, не подумайте, ніби я невдячний або прибідняюся, та я не розумію, чому він такий упевнений у мені. Він мене практично не знає, а я досі займався такою роботою, що…

— Можу сказати вам лиш одне: він досі не помилився в жодній людині — у жодному з нас, жодному клієнті, жодному свідкові. Ну а я зайшов сказати вам, що, якщо я можу чимось допомогти…

— Ой, та у вас же є свої справи…

— То нічого. Ми всі знаходимо час один на одного. Може, ми й займаємось окремими завданнями, але всі співпрацюємо. Містер Мільтон порівнює нас із мацальцями восьминога. У певному розумінні він має рацію: годуючи фірму, ми годуємося самі. Тому… у вас у квартирі все гаразд?

— Усе чудово. А, я, коли виходив, зустрів вашу дружину.

— Та невже?

— Дуже приваблива жінка.

— Так. Ми познайомилися на Вашингтон-сквер. Здається, я закохався в неї раніше, ніж обернувся, щоб на неї поглянути.

— Вона здається дуже спокійною.

— Так, — усміхнувся Пол.