Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

Я пропоную тобі те, про що ти так давно мріяв. Те, що личить твоїм амбіціям. Посада у престижній адвокатській конторі, солідна зарплатня, елітні апартаменти в Нью-Йорку та величезні можливості. Що я хочу натомість? Виконуй свою роботу. Добре виконуй. І не став запитань. Виправдовуй тих, кого виправдати неможливо: убивць, ґвалтівників, покидьків, маніяків, психів та збоченців. Відпускай гріхи найзапеклішим грішникам. Порушуй закони моралі та сумління. Виправдовуй винних. Вважаєш, що я зло в людській подобі? Можливо. Але ти — мій співучасник. І всі брудні справи робляться твоїми руками. Бо відтепер ти — адвокат диявола…

Ендрю Нейдерман

Адвокат диявола

Роман

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2019

© Andrew Neiderman, 1990

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2019

ISBN 978-617-12-6770-1 (fb2)

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

Електронна версія створена за виданням:

Нейдерман Е.

Н45 Адвокат диявола : роман / Ендрю Нейдерман ; пер. з англ. М. Пухлій. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. — 288 с.

ISBN 978-617-12-5756-6

ISBN 978-0-671-01410-0 (англ.)

Я пропоную тобі те, про що ти так давно мріяв. Те, що личить твоїм амбіціям. Посада у престижній адвокатській конторі, солідна зарплатня, елітні апартаменти в Нью-Йорку та величезні можливості. Що я хочу натомість? Виконуй свою роботу. Добре виконуй. І не став запитань. Виправдовуй тих, кого виправдати неможливо: убивць, ґвалтівників, покидьків, маніяків, психів та збоченців. Відпускай гріхи найзапеклішим грішникам. Порушуй закони моралі та сумління. Виправдовуй винних. Вважаєш, що я зло в людській подобі? Можливо. Але ти — мій співучасник. І всі брудні справи робляться твоїми руками. Бо відтепер ти — адвокат диявола…

УДК 821.111(73)

Вперше опубліковано Pocket Books, a Division of Simon & Schuster, Inc.

Перекладено за виданням: Neiderman A. The Devil’s Advocate : A Novel / Andrew Neiderman. — New York : Pocket, 1997. — 322 p.

Переклад з англійської Марії Пухлій

Дизайнер обкладинки Аліна Бєлякова

Присвячую Аніті Діамант,

елегантній леді

Пролог

Річард Джаффі збіг зі сходів будівлі суду на нью-йоркській Федерал-плаза, більше схожий на адвоката, який щойно програв справу, ніж на переможця. Поки він мчав униз кам’яними сходинками, пасма його рідкого волосся, чорного, як вороняче крило, вибивалися з зачіски й танцювали довкола його голови. Перехожі не надто звертали на нього увагу. Люди в Нью-Йорку постійно квапляться в намаганні встигнути на потяг або таксі чи випередити зміну сигналу на світлофорі. Часто-густо їх просто веде рушійна сила, що плине артеріями Мангеттену за велінням невидимого, проте всюдисущого гігантського серця, завдяки якому місто пульсує так, як жодне інше у світі.

Клієнт Джаффі, Роберт Фанді, тримався позаду, привертаючи до себе увагу репортерів, які скупчувалися довкола нього з бездумним завзяттям робочих бджіл. Усі вони викрикували схожі запитання. Що думає власник великої приватної фірми з Нижнього Іст-Сайду, яка обслуговує каналізацію, про своє визнання невинуватим за всіма звинуваченнями у вимаганні? Оскільки ходили чутки, ніби він балотуватиметься на голову муніципальної ради, чи не був цей процес суто політичним? Чому головний свідок обвинувачення не розповів усім того, що нібито розповів обвинуваченню?

— Пані… панове, — вимовив Фанді й витягнув із нагрудної кишені кубинську сигару. Поки він роздмухував її, репортери чекали. Він підвів погляд і всміхнувся. — З усіма запитаннями звертайтеся до мого адвоката. За це я йому і плачу, — сказав Фанді й засміявся.

Зграйка репортерів повернула голови в бік Джаффі так, ніби їхні голови були зв’язані докупи, а Річард тієї ж миті сів на заднє сидіння лімузина фірми «Джон Мільтон і партнери». Один досить молодий і рішучий інтерв’юер помчав сходами з криком:

— Містере Джаффі! Усього секунду, будь ласка, містере Джаффі!

Коли двері лімузина зачинились, а шофер обійшов машину, щоб сісти за кермо, присутні журналісти й друзі всім маленьким натовпом засміялися. За кілька секунд машина від’їхала від бордюру.

Річард Джаффі відкинувся на спинку сидіння й подивився вперед.

— До офісу, сер? — запитав шофер.

— Ні, Хароне. Відвези мене, будь ласка, додому.

Високий єгиптянин з оливковою шкірою та мигдалеподібними очима вдивився в дзеркало заднього огляду, наче в кришталеву кулю. На його гладенькому, як масло, обличчі в кутиках очей були зморшки. Він майже непомітно кивнув, підтверджуючи те, що бачив і знав.

— Чудово, сер, — відповів Харон.

Він відкинувся назад і поїхав далі, незворушний, як помічник власника похоронного бюро за кермом катафалка.

Річард Джаффі не змінював пози, не повертався, аби роздивитися щось на вулицях. Цей тридцятитрирічний чоловік, здавалося, старішав з кожною хвилиною. Його обличчя зблідло, світло-блакитні очі стали тьмяно-сірими, а зморшки на лобі поглибилися. Він підніс руки до щік і легенько їх погладив, наче впевнюючись у тому, що ще не розклався.

А тоді він нарешті відкинувся назад і заплющив очі. Майже одразу уявив собі Ґлорію такою, якою вона була до їхнього переїзду на Мангеттен, ще під час першої їхньої зустрічі: яскравою, невинною, бадьорою, але м’якою, а ще — дуже довірливою. Її оптимізм і віра дуже освіжали та стимулювали. Вони сповнювали його активного бажання дати їй усе, важко працювати, роблячи світ таким м’яким і радісним, яким його бачила вона, захищати та плекати її, доки смерть не розлучить їх.

А менш ніж місяць тому вона таки розлучила їх у пологовій палаті Мангеттенської меморіальної лікарні попри те, що в Ґлорії був найкращий догляд, а її вагітність начебто була абсолютно здоровою та нормальною. Вона народила прекрасного сина з бездоганними рисами обличчя та відмінним здоров’ям, але це незбагненним чином забрало в неї життя. Лікарі не могли цього пояснити. У неї просто відмовило серце, сказали вони йому, — так, ніби її серце скривилося, зітхнуло й перестало дихати.

Але він знав, чому вона померла. Він підтвердив свої підозри і звинуватив у цьому лише себе, бо це він привіз Ґлорію сюди. Вона йому довіряла, а він віддав її, наче жертовне ягня.

Тепер у їхній квартирі спокійно