Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

ретро-станцію, і вони з Джин почали підспівувати, заражаючи святковим настроєм Міріам. Переносячи речі з місця на місце, вони сміялись і танцювали під музику. Кевін захитав головою й усміхнувся. Ця трійця вже поводилася так, ніби була знайома завжди.

Він був дуже радий за Міріам. Її подружки у Блайсдейлі були стримані й дуже консервативні. Їй рідко випадала нагода розслабитися й подуркувати за власним бажанням.

Вони зробили обідню перерву й послали одного з присутніх по піцу. Опісля Кевін прийняв душ і перевдягнувся, щоб ненадовго поїхати до офісу. Жінки подискутували про розміщення картин, знімків і милих дрібничок, а тоді знову почали переставляти меблі. Приготувавшись до виходу, Кевін зупинився у дверях вітальні й оголосив, що їде.

— Мені здається, що все це таки йшло б більш гладенько, якби я не плентався під ногами, — заявив він. Заперечувати ніхто не став. — Невже ніхто не попросить мене залишитися?

Троє жінок усі як одна зупинилися й поглянули на нього, як на якогось незнайомця, що зайшов із коридору.

— Добре, добре, не благайте. Я цього не терплю. Побачимося, сонечко, — сказав він і поцілував Міріам у щоку.

Зачинивши двері до квартири та попрямувавши до ліфта, він почув сміх дівчат. Те, як добре все це відбувалося, його підбадьорило, і, відчувши приплив сил, він не міг дочекатися, коли дістанеться офісу.

Натиснувши на кнопку виклику ліфта, він почув, як далі вздовж коридору відчиняються й зачиняються двері. Повернувшись, він побачив, як із квартири Сколфілдів виходить якась жінка. Він вирішив, що це Гелен Сколфілд. Вона несла загорнуту в брунатний папір картину. Рухалася повільно, виваженими кроками, наче в трансі. Коли вона вийшла з тіні на світло, Кевін розгледів її зовнішність.

Вона була висока, майже заввишки з Пола, мала солом’яне волосся та світлу шкіру. Волосся в неї було заколоте по боках і зачесане, якраз до середини лопаток. Хоч вона й видавалася дещо напруженою, постава в неї була велична. Вона була вбрана в тонку білу бавовняну блузу з рюшами на комірі та рукавах. Блуза була така тонка, що він з легкістю розгледів пишний бюст жінки. Груди в неї були високі та пружні, а ще він, хоч на ній і була довга квітчаста спідниця в селянському стилі, побачив, що в неї довгі ноги та стрункі стегна. Її брунатні шкіряні босоніжки трималися на ремінцях, що обвивалися довкола її щиколоток.

Двері ліфта відчинилися, але Кевін був заворожений її наближенням і навіть не помітив, як зачинилися знову. Гелен повернулася до нього; в її м’яких аквамаринових очах з’явилась усмішка, що швидко спустилася до яскраво-помаранчевих губ. На переніссі та у верхній частині щік у неї були крихітні абрикосові веснянки. Шкіра в неї на вилицях була така тонка, що йому там було видно сітку з судинок.

Кевін кивнув.

— Добрий день. Ви місіс Сколфілд?

— Так, а ви — новий юрист, — твердо, наче тавруючи його на все життя, відповіла вона.

— Кевін, Кевін Тейлор.

Він простягнув руку, і вона взяла її вільною рукою. Пальці в неї були довгі, але граційні. Її долоня була тепла на дотик, навіть трохи гаряча, як у людини з високою температурою. На щоках у неї був несильний рум’янець.

— Я просто йшла до вашої квартири з вітальним подарунком. — Вона підняла картину, показуючи, що та і є подарунком. Він не бачив, що то за картина, оскільки вона була загорнута. — Це я спеціально для вас намалювала.

— Дякую. Дуже люб’язно з вашого боку. Міріам сказала мені, що ви художниця. Міріам — це моя дружина, — пояснив він. — Коли ми приїхали подивитися на квартиру, вона пішла з Нормою та Джин, і вони, мабуть, попліткували про всіх і все. Не можна сказати, що чоловіки так не роблять. Просто… — він зупинився, почуваючись так, ніби верзе дурниці. Вона не припинила всміхатись, але примружилася й поводила очима туди-сюди, вивчаючи його лице. — Вони всі там, — додав він, показуючи на свої двері, — у квартирі… крутять меблі без упину.

Він засміявся.

— Не сумніваюся.

Вона так пильно зазирнула йому в очі, що він зніяковів і нервово кивнув.

— Мені треба… треба ненадовго заїхати до офісу.

— То нічого.

Він знову натиснув на кнопку виклику.

— Не сумніваюся, що ми будемо дуже багато бачитися, — промовив він, коли двері знову відчинилися.

Вона не відповіла — тільки посунулася так, щоб повернутися й зазирнути на нього в ліфт, поки двері не зачинилися. Йому здалося, що її обличчя виражає жаль. Він відчув себе вуглекопом, який спускається в нутро землі, аби підхопити антракоз[9].

Як вона не схожа на інших двох, подумалося йому. Дуже стримана. Мабуть, усе так, як і сказав Пол: вона сором’язлива, відсторонена. І все ж на його пам’яті на нього ніхто не дивився так близько. Можливо, це характерне для художників. Звісно, художники ж постійно вивчають людські обличчя, шукають нових ідей, нових тем, вирішив він. І що? Взагалі-то вона здалася йому досить привабливою. У її обличчі була якась м’якість, якийсь спокій, що надавав схожості з янголом. А ще він, хоч і бачив її зовсім недовго, був заінтригований таємницею її довгих ніг і пружних грудей. Йому подобалися жінки з ненав’язливою сексуальністю. Такі, як працівниці контори Джона Мільтона, були звабливі, але настільки відверті, що в них не було нічого особливого. Вони еротичні, але не глибокі, подумав він. Так, ось у чому річ. Гелен Сколфілд глибока.

Він викинув її з голови й побіг вестибюлем до лімузина, що чекав на нього.

Усі, від швейцара до секретарок, віталися з ним так тепло й дивилися з таким захопленням в очах, що він мимоволі відчув себе дуже важливим. Не встиг він просидіти у своєму кабінеті й п’яти хвилин, як йому подзвонив Джон Мільтон і попросив зайти до себе в кабінет.

— Кевіне, у вас усе гаразд?

— Усе ідеально. А ще Міріам хотіла, щоб я неодмінно подякував вам за ті прегарні троянди. Це дуже дбайливо.

— О, я радий, що вони їй сподобалися. Не забувайте робити щось таке, Кевіне, — порадив він батьківським тоном. — Жінки люблять, коли їх балують. Не забувайте казати їй, яка вона важлива для вас. Адам нехтував Євою в раю і згодом дорого за це поплатився.

Кевін не знав, засміятися йому чи кивнути. Джон Мільтон не всміхався.

— Я не забуду.

— Хай там як,